У маленькому містечку, де річка петляє між зеленими пагорбами, а люди ще пам’ятають старі традиції, жила молода пара – Алла та Матвій.
Вони одружилися три роки тому, після того, як познайомилися на фестивалі в сусідньому селі. Алла була енергійною жінкою з вогненно-рудим волоссям, яка працювала маркетологом у місцевій фірмі, а Матвій – міцний хлопець з доброю усмішкою, механік на автосервісі.
Їхнє життя було спокійним, але повним планів: вони мріяли про дітей, великий будинок і подорожі. Та ось, одного вечора, коли сонце ховалося за горизонтом, усе змінилося.
Алла сиділа за кухонним столом, переглядаючи електронну пошту. Вона щойно дізналася, що її підвищили на роботі – тепер вона мала керувати цілим відділом.
Радість перемішувалася з тривогою. Матвій, повернувшись з роботи, кинув ключі на стіл і поцілував її в щоку.
– Ну що, моя зірочко? – запитав він, сідаючи навпроти. – Виглядаєш стурбованою. Щось трапилося?
Алла зітхнула і відклала телефон.
– Матвію, мене підвищили. Зарплата більша, але й відповідальності… Я буду пізно повертатися, подорожі, зустрічі. А ми ж плануємо дитину. Як ми все встигнемо? Я не хочу, щоб усе лягло на мене, як у моїх батьків. Мама завжди працювала і вдома все тягнула, а тато тільки телевізор дивився.
Матвій нахилився вперед, його очі блищали від розуміння.
– Я розумію, кохана. Я не хочу бути як твій батько. Ми ж команда, правда? Давай подумаємо, як зробити так, щоб усе було справедливо. Я не проти, якщо ти працюватимеш. Але якщо дитина, то треба планувати.
Вони говорили допізна. Алла розповідала про свої мрії: кар’єру, незалежність, подорожі. Матвій ділився своїми: стабільна сім’я, де ніхто не відчуває себе обділеним.
Нарешті, Алла сказала:
– Знаєш, я читала в інтернеті про сучасні сім’ї. Чому жінка завжди має вибирати – або робота, або дім? Чому не можна зробити так, щоб усе було по-чесному?
Матвій кивнув.
– Пропонуй, Алло. Я готовий до будь-яких ідей.
Так народилася їхня домовленість. Вони вирішили: якщо Алла працюватиме, то всі домашні обов’язки ділять навпіл – готування, прибирання, прання. А для дитини наймуть няню, щоб ніхто не жертвував кар’єрою.
Або, якщо Алла вирішить залишитися вдома, то Матвій платитиме їй зарплату – за ведення господарства, догляд за дітьми, як справжню роботу. Бо ж це робота, чи не так? Не просто “сидіти вдома”.
– Зарплата? – перепитала Алла, сміючись. – Ти серйозно?
– Абсолютно, – відповів Матвій. – Я порахую: скільки коштує прибиральниця, кухар, няня. Ти отримаєш стільки ж, скільки заробила б на роботі. І ми будемо рівними.
Алла обійняла його.
– Ти найкращий. Це справедливо.
Але вони не знали, як ця ідея здивує всіх навколо.
Минув місяць. Алла стала при надії. Радість заполонила дім. Вони вирішили розповісти про свою домовленість на сімейному зібранні – на день народження Матвієвої мами, Галини.
Зібралася вся родина: батьки Алли – Петро та Марія, батьки Матвія – Галина та Василь, сестра Алли Оксана з чоловіком, і навіть сусіди, бо в маленькому містечку всі – як одна сім’я.
Вечірка була в саду: шашлики, салати, сміх. Алла з Матвієм сиділи за столом, тримаючись за руки. Коли всі вже наїлися,
Матвій підвівся.
– Друзі, родино! У нас новина. Алла чекає на малюка!
Усі зааплодували. Галина заплакала від радості.
– Онучок! Нарешті!
Але Алла додала:
– І ще одне. Ми з Матвієм домовилися, як будемо жити з дитиною.
Всі замовкли, дивлячись на них.
– Розкажіть! – сказала Оксана, сестра Алли. – Ти ж не залишиш роботу, Алло? Ти така амбітна!
Алла посміхнулася.
– Ми маємо два варіанти. Перший: я працюю, як і зараз. Тоді ми ділимо все по дому навпіл – я готую, Матвій прибирає, і навпаки. І наймаємо няню для малюка.
Василь, батько Матвія, здивовано підняв брови.
– Навпіл? Чоловік прибирає? А що люди скажуть?
Матвій відповів:
– Тату, люди хай говорять. Це наше життя. А другий варіант: якщо Алла вирішить залишитися вдома, то я платитиму їй зарплату. За все – господарство, діти, як за повноцінну роботу.
Тиша запала. Марія, мама Алли, перша порушила мовчанку.
– Зарплату? Від чоловіка? Це ж сім’я, а не бізнес!
Петро додав:
– У мої часи жінка вдома – то нормально. Без зарплат.
Оксана засміялася.
– Алло, ти серйозно? Матвій, ти готовий платити? Скільки?
Матвій спокійно пояснив:
– Так, серйозно. Я порахував: няня – 10 тисяч на місяць, прибиральниця – 5, кухар – ще 5. Разом – 20 тисяч. Алла отримає стільки ж. Бо її робота – це не “нічого не робити”. Це важко.
Галина, мама Матвія, хитнула головою.
– Сину, ти мене здивував. Я все життя тягнула дім, а твій батько працював. І ніхто не платив.
Алла втрутилася:
– Мамо, саме тому. Ти втомлювалася, а тато не допомагав. Ми не хочемо так. Ми хочемо рівності.
Сусідка Тетяна, яка завжди мала думку про все, сказала:
– А якщо розлучитеся? Що з тією “зарплатою”?
Матвій відповів:
– Ми укладемо угоду. Юридично. Щоб усе було чесно.
Всі переглянулися. Оксана, подумавши, сказала:
– Знаєте, це… несподівано. Але справедливо. Чому жінка має жертвувати всім?
Чоловік Оксани, Ігор, додав:
– Я б так не зміг. Але молодці, що думаєте наперед.
Поступово розмова ожила. Василь, батько Матвія, зрештою кивнув.
– Ну, якщо так… То молодці. Справедливо.
І раптом усі разом вигукнули:
– Справедливо, молодці!
Сміх заповнив сад. Алла з Матвієм обійнялися, здивовані, що їхня ідея не викликала скандалу, а навпаки – схвалення.
Та це був тільки початок. Минув час, і Алла привела в світ сина – маленького Артема. Вони вирішили спробувати перший варіант: Алла повернулася на роботу через три місяці. Матвій взяв частину відпустки, щоб допомогти.
Ранок у їхньому домі тепер виглядав так:
Алла вставала о шостій, годувала Артема.
– Доброго ранку, сонечко, – шепотіла вона, цілуючи малюка.
Матвій уже готував сніданок.
– Кава готова, кохана. Я сьогодні мию посуд після вечері, а ти – прибираєш у вітальні, гаразд?
– Домовилися, – відповідала Алла.
Няня, пані Ольга, приходила о восьмій.
– Добрий день! Артемчик, як спав? – питала вона, беручи дитину.
Алла їхала на роботу, Матвій – на свою. Ввечері вони ділили обов’язки: Матвій мив підлогу, Алла готувала вечерю.
Одного разу, коли Алла затрималася на роботі, Матвій подзвонив.
– Все гаразд? Я вже забрав Артема, вечеря на плиті.
– Дякую, любий. Ти найкращий партнер.
Але не все було гладко. Сусіди шепотілися.
– Диви, Матвій з візочком гуляє, як жінка, – казала одна.
– А Алла на роботі, замість дому, – додавала інша.
Та пара не зважала. На сімейному пікніку через місяць Оксана запитала:
– Ну як, тримається ваша домовленість?
Алла посміхнулася.
– Так. Іноді втомлюємося, але це чесно. Матвій навіть навчився пекти пироги!
Матвій розсміявся.
– А Алла – міняти шини на машині. Ми команда.
Всі знову сказали:
– Справедливо, молодці!
Але життя підкинуло випробування. Аллі запропонували роботу в Києві – більша зарплата, але переїзд. Вони сіли ввечері, з
Артемом на руках.
– Що робитимемо? – запитала Алла. – Якщо поїду, то другий варіант?
Матвій подумав.
– Ні. Давай переїдемо разом. Я знайду роботу там. І продовжимо навпіл.
Алла заплакала від щастя.
– Ти впевнений?
– Так. Бо люблю тебе.
Вони переїхали до Києва. Новий дім, нові друзі. Матвій знайшов роботу в автосалоні. Няня – нова, але добра. Обов’язки – навпіл.
На новосіллі зібралися старі друзі та нові колеги. Алла розповіла про їхню домовленість.
– Ми або обидва працюємо і ділимо дім, або один вдома з зарплатою.
Колега Алли, Анна, здивувалася.
– Зарплатою? Від чоловіка? Це революційно!
Інший колега, Сергій, додав:
– У моїй сім’ї дружина вдома, але без грошей. Вона скаржиться, що почувається залежною.
Матвій пояснив:
– Саме тому. Робота вдома – це праця. Треба цінувати.
Всі замислилися. Анна сказала:
– Знаєте, це надихає. Може, і я з чоловіком так домовлюся.
І знову хор голосів:
– Справедливо, молодці!
Минув рік. Артем виріс, почав ходити. Алла процвітала на роботі, Матвій – теж. Але одного разу Алла відчула втому.
– Матвію, я сумую за сином. Може, спробуємо другий варіант?
Матвій кивнув.
– Звичайно. Ти будеш вдома, а я платитиму тобі 25 тисяч на місяць. Як домовлялися.
Алла залишила роботу. Тепер вона вела дім: готувала, гралася з Артемом, навіть завела блог про сімейне життя.
– Добрий ранок, Артемчику! Сьогодні малюємо? – казала вона щодня.
Матвій повертався ввечері.
– Як день, кохана? Ось твоя “зарплата” – переказав.
Алла сміялася.
– Дякую, босе!
Сусіди в Києві теж здивувалися.
– Вона отримує гроші за дім? – питала одна.
– Так, і це справедливо, – відповідала Алла.
На зустрічі з друзями з містечка, які приїхали в гості, Оксана запитала:
– Ну як тепер? Не шкодуєш?
Алла заперечила.
– Ні. Я почуваюся цінною. Не залежною, а партнером.
Матвій додав:
– І я спокійний, бо знаю, що все чесно.
Всі друзі, родина – всі сказали:
– Справедливо, молодці!
Минув ще рік. Вони чекали другу дитину – дівчинку. Алла вирішила залишитися вдома надовго.
– Я щаслива, – казала вона.
– І я, – відповідав Матвій.
Їхня сім’я стала прикладом. Друзі наслідували: Оксана з Ігорем розділили обов’язки, батьки визнали, що помилялися.
Одного вечора, сидячи на балконі, Алла сказала:
– Знаєш, наша домовленість змінила все.
Матвій обійняв її.
– Так. І здивувала всіх.
Знизу, з вулиці, долинув сміх друзів, які йшли в гості.
– Справедливо, молодці! – крикнули вони.
Історія Алли та Матвія стала легендою в їхньому колі – про те, як проста домовленість зробила життя кращим.
Після народження доньки Софійки життя стало ще насиченішим. Алла тепер повністю присвятила себе дому, але з “зарплатою” від Матвія відчувала незалежність.
Вона навіть відкрила маленький онлайн-магазин іграшок, які робила з дітьми.
– Мамо, диви, я намалював слона! – кричав Артем, показуючи малюнок.
– Чудово, синку! Поставимо в магазин? – відповідала Алла.
Матвій, повертаючись з роботи, завжди допомагав.
– Сьогодні я мию посуд, а ти відпочивай, – казав він.
Одного разу до них приїхала Галина, бабуся.
– Алло, ти не нудьгуєш вдома? – запитала вона.
– Ні, мамо. Це моя робота. І оплачувана.
Галина зітхнула.
– У мої часи такого не було. Але бачу, ви щасливі.
Вони говорили довго. Галина розповідала про своє життя:
– Я тягнула все, а Василь тільки гроші приносив. Іноді заздрила подругам, які працювали.
Алла обійняла її.
– Тепер часи інші. Ми можемо змінювати.
Галина кивнула.
– Молодці ви.
Потім приїхали батьки Алли. Петро, строгий чоловік, сів за стіл.
– Матвію, ти справді платиш їй? Не шкода грошей?
Матвій посміхнувся.
– Тату, це не шкода. Це інвестиція в сім’ю. Алла працює не менше мене.
Марія додала:
– Петре, згадай, як я втомлювалася. Може, і нам би так.
Петро засміявся.
– Тепер пізно. Але справедливо.
Всі разом: – Молодці!
Друзі з Києва теж приходили. Анна, колега, принесла подарунки.
– Алло, ти надихнула мене. Ми з чоловіком розділили обов’язки. Він тепер готує по середах!
– Чудово! – сказала Алла.
Сергій розповів:
– Моя дружина хотіла вдома сидіти, але без залежності. Ми уклали угоду, як у вас.
Розмови тривали годинами. Алла ділилася порадами:
– Головне – говорити відкрито. Не боятися.
Матвій додавав:
– І поважати працю один одного.
Вони поїхали в відпустку – до Карпат. З дітьми, на тиждень.
– Диви, гори! – кричав Артем.
Софійка гулила.
Алла сказала Матвію:
– Дякую за все.
– І тобі.
Там, на вершині, вони оновили обіцянки.
– Завжди разом, справедливо.
Повернувшись, влаштували вечірку. Всі друзі, родина.
Оксана сказала:
– Ви змінили наше життя.
Ігор додав:
– Ми тепер теж так.
Всі хором:
– Справедливо, молодці!
Життя тривало. Діти росли, Алла повернулася на роботу частково, вони найняли няню. Домовленість еволюціонувала, але основа залишилася – рівність.
Одного разу Артем запитав:
– Мамо, чому тато платить тобі?
Алла пояснила:
– Бо ми поважаємо один одного.
Артем кивнув.
– Класно.
Софійка, старша, додала:
– Я теж так хочу, коли виросту.
Алла з Матвієм посміхнулися.
Їхня історія – про те, як маленька домовленість здивувала світ, але зробила його кращим.
Наталія Веселка
