Михайло розлучився з Оленою, коли йому було тридцять сім років, залишивши семирічну доньку Марину на руках. Від колишньої дружини не було жодної допомоги.
Три роки вони намагалися справлятися самі, але ситуація залишалася важкою, і Михайло вирішив поїхати на заробітки до Польщі.
У їхньому селі багато людей працювали за кордоном, тому він не був єдиним, хто обрав такий шлях.
Минуло п’ятнадцять років. Михайло повернувся додому, коли йому вже виповнилося п’ятдесят п’ять років.
За цей час Марина виросла, і тепер вона вважала батька найгіршим з усіх. Вона висунула йому безліч претензій.
Михайло не кинув свою доньку напризволяще — він привіз Марину до своєї матері, і вона виховувала дівчину всі ці роки. Мама Михайла, тобто бабуся Марини, дуже любила свою онучку.
Однак Марина заявляла, що ніяка бабуся не може замінити рідного батька, і вона досі пам’ятає, як він був відсутній у її житті.
Минулого року Михайло втратив свою матір, і тому повернувся в Україну, щоб доглядати за батьківською хатою і приділити увагу дорослій доньці.
За ці роки Марина здобула освіту і знайшла гарну роботу. Михайло, використавши свої заощадження, купив їй двокімнатну квартиру в хорошому районі, щоб вона почувалася впевнено і мала своє житло.
Та навіть після цього ставлення Марини до батька не змінилося. Вона звинувачувала його в тому, що він кинув її на бабусю, а сам поїхав за кордон. На її думку, Михайло не був гідним тато.
— Ти залишив мене напризволяще! — щоразу нагадувала він їй.
— Але я поїхав працювати заради твого добробуту, — відповідав Михайло. — Я ж зробив усе можливе, щоб ти була забезпечена.
– Я купив тобі квартиру, доню. Чи справді я тебе покинув? Я завжди дзвонив, цікавився твоїм життям. Ти все це забула?
Михайло відправляв усі свої гроші, що заробляв. Він економив на собі, лише б Марина ні в чому не потребувала. Він забезпечив їй квартиру, техніку, меблі.
Тепер у Марини був власний куточок. Та жити з батьком вона категорично відмовлялася.
Михайло залишився жити в батьківській хаті, щоб не заважати доньці своєю присутністю.
Марина майже не підтримувала зв’язку з батьком, вважаючи, що він не гідний звання батька і нічого їй не винен. Вона була переконана, що гіршого батька, ніж він, не знайти.
Михайло часто замислювався, якою буде його донька у майбутньому. Чи стане вона такою ж матір’ю, як і він був батьком?
І чи зможе вона пережити ті ж почуття, що він зараз?
Марина заявила, що не планує мати дітей. Вона хоче жити для себе, без зайвих тягарів.
Останнім часом до Михайла почав заходити сусід, Ігор, який давно жив поруч. У нього вже виросли діти, а його дружини не стало п’ять років тому.
Ігор запропонував Михайлу жити разом. Однак Марина одразу поставила ультиматум: якщо батько погодиться на таку пропозицію, вона більше не хоче з ним мати справу.
Михайло не знав, як діяти. Він боявся прийняти будь-яке рішення, яке може остаточно зруйнувати їхні стосунки.
Але й він не хоче залишатися на самоті. Як йому вчинити в цій ситуації? Чи варто йому обрати свою власну самотність заради збереження стосунків із донькою?
Віра Лісова
