Він намагався зрозуміти, коли вони переступили межу, переставши любити і поважати одне одного. Вона не зважала на його думки, не дослухалася до них, завжди наполягала на своєму, причому методично, без криків і скандалів, але жорстко і наполегливо.
І завжди виходило по її, тобто так, як вона хоче або вважає правильним.
Ось і сьогодні те ж саме. Він сказав, що вікна в спальні потрібно міняти зараз, поки компанія дає знижку, потім буде пізно і доведеться платити по повній.
Ні ж! Зараз не будемо, заявила Галина, мотивуючи це тим, що і грошей зайвих немає, вона бачте на відпустку збирає, і час не дуже вдалий: рання весна, холодно, сиро.
І де логіка? Гроші у Анатолія були, як раз на ці цілі відкладені, а влітку поїдуть у відпустку, коли повернуться, не до вікон буде. Все це він намагався викласти виразно і дохідливо, але вона навіть слухати не стала.
Відрадила своїм звичайним: «Не говори дурниць. Я вже все вирішила». І тут Анатолій не стримався, сказав все, що думає на підвищених тонах! При ній вдав, що набрав номер компанії і залишив свої координати, щоб з ним зв’язалися.
Потім відмовився від вечері, демонстративно включивши телевізор, і ліг на диван з ногами, хоча це заборонялося. Диван новий, сидіти можна, лежати не можна. Галина постояла в дверях вітальні, дивлячись на нього, потім повечеряла мовчки, зібрала сумку і пішла, сказавши на прощання:
– Ти змушуєш мене піти, Анатолій, своєю поведінкою п’ятикласника. Коли відміниш своє замовлення з вікнами, подзвони. Я повернуся, поговоримо по-людськи.
“Ага зараз!” – зло подумав Анатолій і вирішив у понеділок з ранку зайнятися цими вікнами, на зло їй! Потім він дістав з холодильника банку холодного пива, поклав в тарілку залишки смаженої картоплі, хрусткий солоний огірок і знову підсів до телевізора, щоб позбутися від цих нав’язливих думок: ненавиджу її таку, та пішла вона, дістала …
Він подивився якийсь детектив, в якому нічого не зрозумів, а до кінця так і зовсім заснув. Потім відніс посуд на кухню, хотів було помити, але побачив сальну сковорідку від картоплі, і залишив все в раковині. У нього цілих два дні попереду, встигну.
Потім сходив у душ, надів свій улюблений махровий халат і вирушив в спальню.
І тут пролунав телефонний дзвінок, на екрані висвітилося: Анна Дмитрівна. Теща. «Ну зараз почнеться», – подумав Анатолій і знехотя відповів. І тут його як струмом пробило! Голос тещі звучав досить бадьоро, вона вибачилася за пізній дзвінок і запитала, чи не спить Галя, а то вона трубку не бере чомусь.
Анатолій розгубився, не знаючи, що сказати. Але нарешті зібрався з думками і відповів:
– Анна Дмитрівна, Галя до вас поїхала на вихідні. Години дві тому, якщо не більше.
Німа сцена тривала з півхвилини, потім теща важко зітхнула й відповіла:
– Немає її у нас, Толь. Ви посварилися?
І тут він відчув жар, йому стало так не по собі, що він просто поспішив відключитися зі словами «Заїхала до подруги, напевно. Я передзвоню”.
Хоча він знав, що ні до якої подрузі вона не поїхала: замовляючи таксі, назвала адресу матері в іншому кінці міста. Звичайно, вона могла по дорозі передумати, але це було не в її характері. І все ж він став обдзвонювати спільних знайомих і Галиних подруг, але результат був нульовий.
Галини у них не було, і не дзвонила, і не давала про себе знати давно. Її телефон був поза зоною дії мережі.
І ось це відчуття втрати, страху за дружину, занепокоєння від невідомості опанувало ним так сильно, що він не розумів, що далі робити, куди бігти в дванадцятій годині ночі, кому дзвонити, де шукати. Він уже був готовий їхати куди завгодно, але куди?!
У поліції, ясна річ, його ніхто слухати не стане: посварилися, пішла з дому, знайдеться, нікуди не дінеться. Два дзвінка в лікарні міста теж нічого не дали. Подзвонив в таксопарк, сонний голос запитав номер таксі, якого він теж не знав. І на цьому коло замкнулося.
Анатолій сидів на ліжку, обхопивши голову руками і благав всі сили небесні, щоб йому повернули дружину. Тільки зараз він гостро відчув, як йому її не вистачає. Страх втрати скував його по руках і ногах і він знав, якщо з Галею щось трапилося, він цього не переживе. На дзвінки тещі він не відповідав.
О другій годині ночі пролунав дзвінок, номер висвітився незнайомий, і Анатолій відчув, як його долоні спітніли, і холодна цівка поту пробігла по хребту.
– Толику, забери мене. Я в травмпункті, – почув він улюблений голос.
Як виявилося, таксист висадив Галю за два будинки від батьківського, так як там перекопано і не під’їхати. Вона йшла через хисткий місток, посковзнулася і впала в канаву, на якісь камені з метрової висоти. Довго не могла вибратися, поки чоловік перехожий не допоміг.
Нога розпухла, і він відвіз її в травмпункт. Спочатку рентген, потім гіпс, потім просили полежати, а потім вже дозволили їхати додому, якщо її нічого не турбує. А телефон відключився, батарейка села. Хотіла у мами зарядити.
І ось тут Анатолій ожив! Його як вітром підхопило, і він помчав за дружиною, яку любив, обожнював у цю хвилину, як найдорожчий скарб!
І ніколи, ніколи він більше не буде з нею сваритися і відпускати одну з дому. Одного такого струсу вистачило на те, щоб зрозуміти, як він кохає цю жінку, без якої він не проживе і дня.
