fbpx

Як же так? Красива дівка, розумна, все при ній, і всю молодість в ліжку пролежить

Шістдесятирічні пенсіонери Сорокіни – трудоголіки радянського гарту. Особливо Ірина Михайлівна – вона так зовсім електровіник, не сидить ні хвилини. Весь час щось затіває – то дача, то закрутки, то розсада, то генеральне прибирання з миттям вікон, то зустріч з подругами, то ще якісь справи. Чоловік теж їй до пари. Такого, щоб хтось із подружжя Сорокін серед білого дня ліг на диван, зроду ніколи не було. Навіть телевізор і то дивляться мимохідь – поки готують або займаються якимось рукоділлям.

Вдома у Сорокін – чистота, як в опeраційній. Ірина Михайлівна досі кожен день намиває підлогуі сантехніку, готує свіже, гладить і крохмалить  постільну білизну, і взагалі господарство веде ідеально.

А ось тридцятирічна дочка Сорокіних, Людмила, людина абсолютно іншого складу.

– Ледацюга, яких світ не бачив! – зітхає Ірина Михайлівна. – Дивно, що у мене – і така дочка! Ніби й не я її виховувала! Начебто нічого не навчила! Але це ж не так! І чому такий результат ???

Читайте також: Вже й ложку в руках не тримає – то розіллє, то розсипле. І нічого не скажи, відразу в сльози. Євдокія Іванівна почала збирати у невеликий пакет речі

Робота у Людмили абсолютно не пильна, полягає в перекладанні папірців. Але ввечері вона приходить така втомлена, ніби працювала в каменоломнях, і тут же лягає на диван з планшетом – «відпочивати». По дому не робить нічого, благо, живе одна. Будинок поступово заростає брудом. Харчується вона всухом’ятку, бо ліньки для себе однієї щось варити, все вихідні безперервно проводить в піжамі, спить до обіду, потім дивиться серіали або висить в соцмережах.

Чесно кажучи, Людмила завжди була з лінню. З дитинства. Але, поки була дитиною і жила з батьками, Ірина Михайлівна постійно її кудись тягла, підпихала, змушувала, карала і соромила. Волею-неволею доводилося ворушитися: вставати, чистити зуби, заправляти ліжко, кудись йти, щось робити. Тому, як тільки з’явилася можливість жити окремо, Людмила тут же їй скористалася і зітхнула з полегшенням. Хоча мати і на відстані дістає її своїми моралями.

Є у Людмили і залицяльник, але навіть відносини і ті розвиваються якось ліниво. Зустрінуться раз в тиждень-два, поспілкуються і розповзаються по своїм барлогам. Ні цілей, ні планів на майбутнє, ні якихось перспектив. Чотири роки минуло, як зустрічаються, і все в одній порі.

У Ірини Михайлівни таке в голові не вкладається

– Ось що і де я упустила ?? – зітхає Ірина Михайлівна. – Ми з батьком зовсім не такі! Ми в її роки і в походи ходили, і з друзями зустрічалися, і подорожували.  І Людочку всюди з собою тягали! А вона – як амеба якась! Але ж лінь не передається генетично! Це – результат виховання. Виходить, ми винні. Неправильно виховували. Але – в чому неправильно? Як треба було? Що ми могли зробити і не зробили ?? Ну красива дівка, розумна, все при ній, і всю молодість в ліжку пролежить . Як же так?

Джерело

You cannot copy content of this page