“Яка ж ти незграба! – вигукнув чоловік, з яким була знайома перший день”: Приїхала з кавалером знайомитись, а він змусив хату прибрати

Гіркуватий спогад учорашнього дня

«Дощ», – невдоволено муркала киця, споглядаючи з підвіконня на промоклий світ.

– Нарешті дощ, – мовила чи то сама до себе, чи до киці, Віра.

Відчинила вікно. Потягнуло прохолодою. Киця зістрибнула з підвіконня, глянула на господиню великими очиськами. Знала: вона любить дощ. А пухнаста бешкетниця його терпіти не могла.

Віра налила молока киці. Собі приготувала ранкову каву, присмачену іронічно-гіркуватим спогадом вчорашнього дня.

Горня вислизнуло з рук і розбилося на друзки.

– Яка ж ти незграба! – вигукнув чоловік, з яким була заочно знайома три місяці, а «очно» – перший день.

– Ми вже перейшли на «ти»? – запитала.

Він скоса глянув і недбало кинув:

– Домивай…те вже той посуд. Підемо на город, огірки виберемо. Вечоріє і на дощ комизиться. А ванну помиєте пізніше. І лахи здалося б попрати.

Віра витерла руки. Переодягнулася, взяла сумку і тихо мовила:

– До побачення.

– Ви куди?

– Додому!

– Чому? Вже пізно. Ми ж іще не обідали. Я тут півпляшки вина маю. І можу засмажити кілька яєць. На городі помідори. Познайомимось ближче.

Орест її спиняв, але вона не слухала. Відкрила хвіртку. Його слова залишилися за високим кам’яним парканом.

Віра ніколи не цікавилася оголошеннями про знайомства. Вважала це банальним і несерйозним. Коли їй виповнилося сорок, племінниця сказала:

– Тітонько Віро, мусимо вас видати заміж.

– Дякую за турботу, але хіба може бути хтось ліпший за мого Василька?

– Дядька Василя нема вже десять років. Живете, мов черниця. Ви ж така класна!

– Людочко, не вплутуй мене в авантюру.

Племінниця була для Віри, наче рідна донька. Власних дітей у неї з пoкiйним Василем не було. Люда жартувала, що в неї є дві мами. Старша сестра часто залишала доньку у Віри. Працювали з чоловіком на «швидкій». А це – і нічні зміни. І тепер, коли Люда стала дорослою, мало не щодня забігала до тітки.

Люда вибрала кілька найкращих Віриних фотографій і зареєструвала тітку на одному із сайтів знайомств. До кавалерів придивлялася прискіпливо. Вибір зупинила на Орестові. Відповіла замість тітки. Потім зізналася у скоєному. А коли чоловік написав свій номер телефону і попросив подзвонити, ледве вмовила Віру «піти на авантюру».

Орест також був yдiвцем. Жив у передмісті в сусідньому обласному центрі, у власному будинку. Мав невеликий садок і шматок городу. Донька з сином мешкали окремо – у них свої сім’ї. Там же, у передмісті, в Ореста було два кіоски. Продавав всяку всячину, яку возив із Польщі.

Орест зрадів, коли почув, що Віра працює бухгалтером. Запитав жартома:

– Це правда, що жінки-бухгалтери дуже ощадливі?

– Не знаю. Є різні.

Вони спілкувалися майже три місяці по телефону. Запрошувати Ореста в гості Віра не поспішала. Він казав, що не любить багатоповерхівок. А її квартира на п’ятому поверсі. Орест також не кликав її на гостину.

І ось нарешті поцікавився:

– Ви не проти приїхати на оглядини?

– Тобто? – не зрозуміла Віра.

– Перепрошую, невдалий жарт. Хотів би запросити вас у гості. Цієї суботи. Скажете, яким автобусом будете їхати, я зустріну на зупинці.

Її не вельми приваблювала ця зустріч, але племінниця переконувала:

– Ну, будь ласочка. Може, Орест справді гарна людина. Зрештою, не під вінець же йдете. Не сподобається, то й Бог з ним.

– Ой, Людо, щось не до дyші мені ця романтика. І невже ти хочеш, щоб я перебралася в інше місто?

– Я хочу, щоб ви були щасливою.

У суботу вранці Віра побігла до перукарні. Зачіска, манікюр, улюблений ніжно-бірюзовий брючний костюм, білі босоніжки і такого ж кольору сумочка. Покрутилася, мов дівчисько, перед дзеркалом і поспішила на автостанцію.

На зупинці було порожньо. Орест ще не приїхав. Віра розгублено озиралася довкола. Не запитувати ж у людей, де стоять його генделики. Згодом під’їхав білий бус.

– Віра? – запитав водій.

Кивнула у відповідь.

– Сідайте, покажу вам свої кіоски. Вибрались ви непрактично. Але в шафі зберігся одяг пoкiйнoї дружини. Щось знайдемо. Не будете ж прибирати в хаті у цьому наряді. І на город в такому не підете.

Віра нерозуміюче кліпала очима.

– Я подумав, якщо ми будемо жити разом, то ви будете торгувати в кіоску. Аби не наймати чужих. Жодна продавщиця не може втриматися довго. Нарікають, що мало грошей плачу. А ті баби що, мішки носять? Чи вагони вантажать? І якось мотнемося разом до Польщі. Подивитеся, як люди живуть.

– Я їздила за кордон. Бачила.

– То й добре. Хтось удома повинен бути.

Орест похвалився одним кіоском, іншим. Опісля поїхали на його обійстя.

– Тут трохи прибрати треба, – мовив.

«Трохи» – це легко сказано, подумала Віра.

Орест приніс халат і капці покійної дружини. Показав, де віник, відро, ганчірка, порохотяг. І на додаток попросив помити гору посуду.

На автоматі почала прибирати, не розуміючи, навіщо це їй потрібно. Відчула, що голодна. Але ж соромно просити шматок хліба.

Прибирання було на завершенні. В животі злісно бурчало. Ще б упоратися з посудом. Незчулася, як вислизнуло з рук горня. І Орест не стримався.

Голодна і ображена Віра зупиняла автівки, аби добратися на автовокзал, щоб устигнути на останній автобус. З вулички виїхав легковик.

– До міста їдете, пані? Сідайте. Бачу, ви нетутешня. Хто ж вас на ніч з дому випровадив?

Було соромно зізнаватися про свою пригоду. Проте розповіла.

– Добре, що не затрималися в Ореста. Він свою Настю, дружину, в грiб загнав. Коли захворіла, грошей на ліки шкодував. Одну oпeрaцію зробили. Потрібна була й друга. А він уперся, мовляв, лікарям лише б рiзaти, аби заробити. Хату, в якій Орест живе, Настині батьки збудували. Багаті були. Їм Канада йшла. Торгували хустинами, обрусами, іншими речами. Настя одиначкою була. Все для неї. Орест павичем ходив, що одружився вдало. Але дружину не поважав.

Торік з ним жила жінка з сусіднього району. Нині привіз, а наступного дня вже торгувала в кіоску, що неподалік моєї хати. Бувало, мало грошей виручить, то Орест кричав на неї, що навіть собі на хліб з водою не заробила. До батьків не відпускав, аби бізнес не стояв. Два місяці витримала. Втекла. Орест казав, що «кинула» його на великі гроші. А звідки великі гроші в тих генделиках?

Читайте також: Богородиця у сні показала Софії мaгiчне місце її долі: У них було два весілля в Україні та Литві. Леонас забрав кохану жити на свою батьківщину

Віра потрапила додому майже вночі. Розбудила кицю, що дрімала в кухні на підвіконні. Пухнаста бешкетниця, здавалося, підсміхнулася.

– Знаю-знаю, що це була авантюра, – мовила до киці. І почала готувати собі пізню вечерю.

Автор – Ольга Чорна

За матеріалами видання “Наш День

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram