Оксана ще раз перечитала лист і натиснула кнопку «Відправити». Ну ось, тепер можна піти випити кави. Вона відкинулася на спинку крісла, трохи посиділа так, потім закрила електронну пошту, підвелася з-за столу й вийшла з кабінету.
У кімнаті відпочинку за столом сиділа Марина й тихо шмигала носом. Оксана не любила втручатися в чужі справи. Напевно, начальник насварив за помилки. Вона увімкнула чайник, взяла з полиці свою чашку, насипала туди кілька ложок розчинної кави й стала чекати, поки закипить вода.
Жінка відвернулася до вікна.
— Що сталося? Начальник не прийняв переклад? Припустилася помилок? — поцікавилася Оксана.
— Тобі-то що? — не хотіла йти на діалог колега.
— Нічого. Просто хотіла запропонувати допомогу.
— Не треба.
— А чого тоді плачеш? — не вгамовувалася Оксана.
Колега нічого не відповіла, тільки стояла біля вікна та плакала.
Оксана раптом згадала, як нещодавно бачила Марину, яка сідала у розкішне авто, її переможний погляд, коли вона оглядала тих, хто стояв на крильці офісу. Зрозуміло, господар позашляховика зник, не попрощавшись, а вона оплакує свої нездійснені надії.
Вода закипіла. Оксана зробила каву й сіла за столом навпроти Марини. Підсунула їй пачку серветок.
— Приведи себе у порядок. Не треба, щоб про твої проблеми дізнався весь офіс, плітки підуть. Дитина — це ж така радість.
— Звідки ти знаєш?.. — Марина підняла на Оксану заплакане обличчя.
— І так зрозуміло. Казав, що любить, обіцяв золоті гори, а потім зник, на дзвінки не відповідає. А у тебе дві смужки, — усміхнулася Оксана.
— З’явиться дитина, по ночах будеш займатися перекладами, щоб продукти були. Потім віддаси малюка в садок і вийдеш на роботу. Постійно братимеш лікарняні, жодних важливих зустрічей, перекладів тобі більше даватимуть. А якщо захочеш щось змінити, підеш працювати у школу, підроблятимеш репетиторством, щоб гроші заробити.
Оксана зробила паузу, а потім продовжила:
— Потім вийдеш заміж за якогось інженера, сподіваючись, що з ним стане легше. У вас з’явиться спільна дитина, і з двома крутитимешся, як муха в окропі. Незабаром він втомиться, що ти за собою не слідкуєш, почне зраджувати, потім взагалі піде, як і цей. Вважатиме, що навколо багато молодих і вільних дівчат, а аліменти — це не така висока ціна за свободу. А ти до кінця життя будеш працювати на двох роботах, щоб прогодувати й одягнути двох дітей…
— Ти нічого не знаєш, — перебила її Марина.
— А чого тут знати? Я сама виросла в такій родині. Просто намалювала тобі твоє майбутнє. Подумай.
— Ти не бажаєш мені добра! — сказала дівчина й вийшла з кабінету, залишивши на столі кілька зім’ятих і вологих від сліз серветок.
Оксана зробила ковток кави. Ще одна дівчина потрапила у тенета кохання. А може, даремно вона так? Можливо, у неї все складеться інакше? Хлопець з позашляховиком повернеться, одружиться з нею… Хоча, скоріше за все, він або одружений, або шукає більш вдалий варіант.
— Оксана, тебе Павло Петрович шукає, — заглянула у кімнат секретарка Олена.
— Іду, — відповіла жінка, допила каву, вимила чашку, поставила її на полицю й пішла до начальника.
— Ну що, нас залишаєш? Правильно. Там більше можливостей. Але не забувай нас. Пиши заяву. Я розпоряджуся, щоб бухгалтерія швидко тебе розрахувала. Відпрацьовувати не потрібно. Удачі…
Оксану вважали кар’єристкою. Найвигідніші пропозиції віддавали саме їй, хвалили її переклади. Вона вміла поставити на місце будь-кого. Здавалася неприступною, холодною й розважливою. Про неї ходили чутки — від найнеймовірніших до цілком банальних. Що її кинув хтось, що вона розчарувалася в коханні, зайнялася кар’єрою, а представників чоловічої статі не підпускала до себе ні на крок. Але про те, що нічого з цього не було правдою, знала лише вона сама.
Жінка давно прийняла рішення: спочатку кар’єра, а потім усе інше. Що завжди буде розраховувати тільки на себе, а не на чоловіка. Жодного сумного досвіду, розчарувань в особистому житті у неї не було. Допомогла їй у цьому рішенні одна давня сварка, що сталася між батьками…
Її батьки часто сварилися, майже щодня. Мама завжди знаходила для цього привід. Але з чого б не починала, все закінчувалося докорами: батько мало заробляє, він не той, про кого вона мріяла, зламав їй життя…
Колись батько пробував займатися бізнесом, але партнер його підвів й забрав справу. Батько влаштувався викладати математику у коледж. Його любили й поважали студенти. Та матері це не подобалося, їй завжди не вистачало грошей. Вона докоряла йому, порівнювала з чоловіками подруг, вимагала, щоб він змінив роботу й нарешті почав заробляти. Але батько більше не хотів повертатися до бізнесу.
Тоді мати сама знайшла підробіток і часто затримувалася після роботи. Того дня мама знову прийшла додому пізно. Оксана спала, але прокинулася від шуму. Мама щось впустила в передпокої й голосно сварилася.
— Тихіше! Весь дім розбудиш. Ти знаєш, котра година? Тільки не кажи, що була на роботі… — почула Оксана голос батька.
Мама щось бурмотіла незрозуміло.
— Якщо на мене тобі все одно, то хоча б подумала про доньку. Вона доросла, все розуміє.
— Я втомилася, — мляво відповіла мама.
— Ну ще б…
Оксана піднялася і тихо вийшла в коридор, щоб краще чути.
— У чому ти мені докоряєш? Ти ж не можеш знайти роботу з хорошою зарплатою, я змушена на двох працювати. Твоєї зарплати нам не вистачає. Про доньку дбаєш, як я бачу? А вона росте — то одне треба, то інше. Їй нові чоботи потрібні, сукні. Та і я давно нічого собі не купувала.
— Я знаю, де ти працюєш, — батько хотів щось сказати, але стримався.
— Тоді заробляй сам, а я буду вдома сидіти. Не можеш? Тоді мовчи. А пам’ятаєш, що обіцяв? Що ти заради мене на все готовий, що підтримаєш завжди. І де твоя підтримка?
— Уже пізно. Давай завтра поговоримо, — просив батько.
— Нічого, нехай усі знають, який ти.
Чоловік почав одягати куртку, а жінка не зупинялася:
— Кому ти потрібен? Куди підеш? Мені все одно, я без тебе не пропаду. Про мене є кому подбати…
Оксана достатньо почула того, що не мала б чути. Послухавши ще трохи, вона тихенько повернулася до своєї кімнати, лягла в ліжко і накрилася ковдрою з головою.
Батьки часто сварилися, але щоб так… Саме тоді Оксана й дізналася, що у мами є хтось ще. Вранці, коли вона прокинулася, батька вдома не було. Мама виглядала втомленою, на Оксану не дивилася.
— А де тато? — спитала Оксана, коли батько не прийшов ночувати.
— У відрядженні…
Потім мама знову прийшла додому пізно. Оксана стояла біля вікна й чекала. Бачила, як біля під’їзду зупинився позашляховик, з нього вийшла мама, але не відразу. Машина поїхала, а Оксана заховалася під ковдру, удаючи, що спить.
Наступного дня запитала:
— Ви з татом розлучаєтеся? У тебе є інший чоловік? Я бачила…
— Ти доросла. Сподіваюся, колись зрозумієш мене.
Але Оксана не розуміла й не хотіла розуміти. Тато хороший: у дитинстві катався з нею на санках, запускали повітряного змія… А на свята ставав добрим і веселим. Невже той інший кращий за тата? І Оксана вирішила, що не хоче розуміти матір, що хоче жити з батьком. Вона дійсно прийшла до нього в коледж.
— Мама має рацію. Я не зміг забезпечити їй життя, про яке вона мріяла. Може, він той, хто їй дійсно потрібен. Так буває. Я б узяв тебе з собою, але живу у дядька Сергія. У нього двокімнатна квартира, двоє дітей, я сплю на кухні. Куди мені тебе взяти? Терпи.
Саме тоді Оксана й прийняла рішення: ніколи ні на кого не покладати надію. Вона всього досягне сама. Любові немає, якщо вона так легко проходить. Гроші важливіші за кохання. Лише так. Її дочка ніколи не буде свідком з’ясування стосунків, докорів і сварок. Ніколи.
Вона намагалася більше не звертати увагу на пізні повернення матері. Після закінчення школи Оксана вступила на заочне відділення університету і влаштувалася на роботу там же, на кафедру іноземних мов. Тут було повно методичок, книг, і весь вільний час вона читала або дивилася відео без перекладу. Додому приходила лише спати. Ще студенткою займалася репетиторством.
Коли батьки розлучилися, мама пішла до іншого чоловіка. Тато теж жив у якоїсь жінки, казав, що знімає у неї кімнату. Став доглянутим, спокійним. Оксана кликала тата до себе, але він відмовився.
Якщо з батьком дівчина підтримувала стосунки, телефонувала йому, іноді заходила в гості, то з матір’ю вони майже не спілкувалися. Обидві ображалися одна на одну. Оксана не могла пробачити матері зради, а мама ображалася на доньку за те, що та стала на бік батька. Так і жили.
А любов… Хлопці у неї були. Але дівчина розуміла, що їх цікавить не вона, а квартира, яка залишиться їй у спадок від бабусі. Зручно: не треба самому чогось досягати — простіше добитися Оксани з квартирою. А вона так не хотіла.
Одного разу в місті влаштовували виставку за участю іноземних компаній, Оксану запросили попрацювати на ній. Вона сподобалася. Саме тоді її й запросили до Києва. Дівчина попросила час подумати, а потім прийняла остаточне рішення.
Після роботи вона вирішила зайти до батька.
— Тато, я їду до Києва. Квартира вільна, можеш повертатися. Пообіцяй, якщо тобі щось буде потрібно, скажеш мені. Обіцяєш?
— Та мені нічого не треба, доню. Ніде не поїду. А якщо мама вирішить продати квартиру? Я тут уже звик. Тільки дзвони.
— Буду, обов’язково, тато.
— Заміж поки не збираєшся?
— Поки ні. А як зберуся, на весілля тебе обов’язково запрошу, — пообіцяла Оксана.
— І правильно, не поспішай. Ти їсти хочеш? Марія такий борщ зварила!
— Марія зварила? — перепитала Оксана і підморгнула батькові. — Я рада за тебе.
— До матері зайди. Ти ще ображаєшся на неї?
— Добре, тато, мені час. Потрібно речі збирати. Я ще зайду попрощатися, — Оксана обняла батька й поцілувала в скроню. Вона давно виросла на зріст рівно з ним.
Оксана тягнула до останнього, але все ж вирішила попрощатися і з матір’ю. Стосунки між ними були прохолодні й напружені. Вона помітила маму, коли та підходила до будинку. Йшла повільно, несла два великих пакети, дивлячись під ноги. Оксана хотіла її наздогнати, але з під’їзду вийшов чоловік і щось спитав у матері.
— Не дам! Скільки можна? Краще б роботу знайшов…
Оксана розвернулася і пішла геть. Вирішила потім їй подзвонити. Знову пригадала ту сварку батьків. Мама шукала собі надійного чоловіка, а знайшла ще гірше. Він, мабуть, теж обіцяв їй гарне життя. Образа на матір так і не минула.
Якби не та сварка між батьками, дівчина, скоріш за все, давно закохалася б у якогось хлопця, як Марина, вийшла б заміж, виховувала б дитину. Її життя склалося б інакше. Ні Києва, ні кар’єри… Нічого.
У неї буде все: і кар’єра, і квартира у Києві. А надійний чоловік… Вона й без нього не пропаде.
Батьки часто так зайняті своїми проблемами, що не помічають дітей, думають, що вони нічого не бачать і не розуміють. А діти слухають і чують кожне сказане слово, запам’ятовують усе. І будують своє життя за сценарієм батьків або обирають протилежний, позбавляючи себе простого людського щастя…
