Я завжди вірила в справжню жіночу дружбу. З багатьма одногрупницями після закінчення навчання у мене залишилися теплі відносини, а з однією дівчиною ми досить довго дружили. Та пів року тому все змінилося.
Після закінчення університету я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Зустрічалися ми рік, потім одружилися. Спочатку у нас з’явилася донечка, а згодом і син. У нас була чудова сім’я. У чоловіка була гарна зарплатня тож вистачало не безтурботне життя.
Світлані, моїй університетській подрузі, не так пощастило в житті. У своїх 31 у неї не було ні постійних стосунків, ні сім’ї, ні дітей. Вона була частою гостею у нас в дома. Всі вважали її майже ріднею.
В нашій квартирі вона була, як у себе вдома. Знала що і де лежить. Одного разу я попросила подати мені простирадло із шафи, почала пояснювати де його взяти, а вона просто і впевнено сказала: “Я знаю”.
Якось ми повернулися з дітьми раніше додому, а вона сидить у нас у вітальні. Звичайно коханий теж був вдома. На мій здивований погляд сказав, що Світлана прийшла до мене, а він просто запропонував їй нас почекати. Звичайно я повірила. Та через декілька місяців чоловік повідомив мені, що хоче розучитися.
Якою ж я наївною була, довіряла їй, розповідала про особисте життя. А вона за моєю спиною закрутила роман з моїм чоловіком. Прийшла на все готове. Живе в моїй квартирі, їздить на авто, яке купувалося мені. А я залишилася у розбитого корита.
