– І давно це у тебе? – поцікавився Женя, коли мені стало погано черговий раз на його очах.
– Ні. Десь з місяць.
– Чому нічого не говорила?
В його очах я побачила переляк. На всі мої розпитування відповідав ухильними фразами а потім і зовсім пішов, сказавши, що треба провідати друга.
З Женькой я познайомилася в десятому класі, його не можна було назвати красенем, але він вважався першим хлопцем, оскільки добре грав на гітарі, був дотепним і незмінно перемагав в дворових бійках. Тоді ми гуляли з ним в парку, ходили на човнову станцію, а чи багато мені треба? Звернув увагу, розсмішив, і я пропала.
Звичайно переживаючи цю свою першу любов, я закинула навчання, прогулювала уроки, обманювала батьків, а вони нічого не помічали, і зовсім не чекали «сюрпризів» від своєї дівчинки.
Наступного ранку він вперше не зайшов за мною дорогою до школи. Через кілька днів вирішила я сама зайти до нього додому. Женькина мама була зі мною неласкава.
– Він поїхав в інше місто, назовсім. Школу там буде закінчувати. І в інститут там же вступати. І взагалі, знаєш що, не ходи сюди більше! Не хоче Женя тебе більше бачити.
Того вечора я пішла з дому, довго блукала по парку, згадуючи наші зустрічі, а потім залізла в дерев’яний будиночок на дитячому майданчику і заснула. Батько знайшов мене там пізно ввечері.
Батьки намагалися мене розпитати, але особливого успіху на домоглися, вирішили, що я сумую через Женькин раптовий від’їзд.
Першою на сполох забила бабуся.
– Який авітаміноз, Віро, де твої очі, – кричала вона мамі – вона ж вaгiтна! І термін не менше трьох місяців. Ой біда-біда.
– Що ж тепер буде! – схопилася за голову мати і заплакала. Батько розгубився.
Батьки вирішили, що доучуватися я буду однозначно. Я – худенька, живота майже немає, і приховувати моє становище можна буде ще довго.
А відразу після іспитів мене відправлять до маминої сестри, тітки Люби. Наpoджувати буду там. А що далі робити – буде видно.
Мене ніхто ні про що особливо не розпитував, а я розчавлена зрадою Жені, була на все згодна.
Тітка Люба була самотньою і бездітною. Вона завжди до мене добре ставилася, а тепер і зовсім балувала. Ще б, адже наpoдивши дитину, за задумом батьків, я повинна була написати відмову.
Після цього тітка, як близька родичка усиновить. Я була згодна, мені не було діла ні до долі дитини, ні до тітки, взагалі нi до кого.
Наpoдила я на початку жовтня, все пройшло легко, як і передбачали. Дитинку, дівчинку, я навіть і не встигла толком розгледіти, медсестра забрала її відразу ж.
Тітка сказала:
– Нічого тобі звикати, забудь, у тебе ще будуть діти, а ось у мене …
Я не заперечувала, хотіла лише одного, щоб швидше закінчилася ця історія, щоб від Жені в моєму житті не залишилося і сліду. Я мріяла повернутися до рідної домівки, до своїх подружок, вступити до інституту.
Тітка Люба оформила Дашу, так вона назвала дочку, на себе.
Вона сказала мені, що переїде в інше місто, як тільки дитина зміцніє.
– Навіщо комусь знати, що вона не моя.
Як тільки я прийшла в себе після пoлoгів, зібралася додому. До Даші, яка оселилася в моїй колишній кімнаті зі своїми пелюшками і сорочечки навіть не підійшла наостанок. Не знала які почуття на мене налинуть: материнська любов, ненависть до батька дитини, або повна байдужість.
Я повернулася в школу, по правді кажучи ніхто нічого не помітив. Була бліда, худенька, повернулася лише трохи сповнілой. Так воно на те й літо. Всі думали, що я тимчасово доглядала, за далекою родичкою, яка раптово захворіла.
За час моєї відсутності батьки Жені продали житло і поїхали слідом за ним. Про них ніхто нічого не знав, іноді мені снився цей зрадник, вже не від любові, від образи великої і душевного болю.
Згодом я перестала про нього згадувати, закінчила школу, вступила до інституту.
Про перший гіркий досвід майжене згадую. У мене підростають дві дочки. За них я віддам все – здоров’я, життя, сім’ю. Чоловік у мене теж чудовий, живемо в любові, дружно.
За весь цей час тітка підтримувала зв’язок тільки з моєю мамою, та ж таки не слівцем ні обмовилася, як там Даша.
Читайте також: «Наpoдиш дівчинку, залиш в пoлoгoвому будинку. Мені потрібен онук, спадкоємець!»: Але найстpaшніше сталося потім, після пoлoгiв
Одного разу сильно постаріла тітка Люба заїхала до нас з донькою. Я її і не одразу впізнала, не зрозуміла, що за дівчинка у нас в будинку. Мама з тіткою боялися моєї реакції, а її й не було. Дивилася я на свою підрослу дванадцятирічну дочку і нічого не відчувала, як не старалася. Мабуть, тільки радість за тітку.
Хтось скаже, що на мені гріх великий, але я так не думаю.
Даша ніколи не дізнається правди. Тітка їй справжня, рідна, любляча мати. А я лише жінка, яка допомогла з’явитися їй на світ.
