Відчуття, що я сама себе підставила накриває мене, немов чорна хмара. Сиджу у тісному кутку своєї старенької квартири в Україні, з нав’язливими думками, що застрягли в лабіринті емоцій.
Подруга Віка знову телефонує.
— Я тебе дуже прошу, спробуй помиритися з Яном? Він може тобі допомогти, — каже вона.
А я тільки усміхаюся крізь сльози, адже зараз, на жаль, я категорично не можу з ним спілкуватися.
— Віка, а що я маю йому сказати? — питаю. — Привіт, як справи? Може, ти згадаєш про наше кохання й підтримаєш мене?
Вона лише тихенько зітхає.
— Не будь такою категоричною. Подумай про Алінину освіту. Це ж питання майбутнього!
Ян — іноземець, 39 років, середньо забезпечений. Спочатку у нас була сильні почуття, ми з ним мріяли про спільне майбутнє. Він допоміг мені з роботою, а потім покликав жити до себе.
Зараз все повністю зіпсувалося. Повертатися до нього мені не хочеться, але ситуація змушує. У моєму житті є ще одна важлива людина — моя донька Аліна, якій дев’ять років. Дитина переживає після того часу, як ми повернулись у Харків, у неї почався незрозумілий плач, який щоразу посилюється.
— Мамо, я боюся! — кричить вона, ховаючись під ліжком.
— Я знаю, мила, — намагаюся заспокоїти її. — Не хвилюйся, ми у безпеці.
Аліна не вірить мені. Я не можу спокійно дивитися на її стан. Я і сама живу на нервах, без постійної роботи, без грошей, без підтримки.
Ян спокійно відправив нас назад в Україну.
— Поживіть у таких умовах, якщо виживете, молодці. А я не маю часу на ваші проблеми, — сказав він.
Я зібрала всі сили, щоб не плакати при дочці, але всередині все рвалося на шматки.
Тепер я сама з донькою, на руках. У мене особлива дитина і більшість знайомих кажуть:
— Давай, мирись з Яном! Тобі більше нікуди діватися.
Якась безглузда логіка! З одного боку, це правда — я не маю фінансової підтримки. З іншого — як можна миритися з людиною, яка вже один раз мене підвела?
— Про що мені з ним говорити? — запитую Віку. — У нас нічого не вийшло і я не можу зараз спілкуватися з ним.
Вона знову зітхає.
— Може, спробуй поговорити з ним знову? Може, він змінив свою думку?
Але як пояснити всім, що з людиною, яка мене зрадила, я говорити не маю бажання?
Через кілька тижнів я вирішила написати Яну.
— Можливо є шанс прояснити ситуацію, розв’язати всі наші питання? — друкую я у повідомленні.
Але його відповідь мене просто вражає.
— Не пиши мені більше. Я вже не той, кого ти знала раніше.
Я не можу і не хочу далі тримати у собі цю гіркоту. Я відчуваю, як світ навколо руйнується, а я залишаюся з Аліною сама.
— Що тепер мені робити? — запитую сама себе в голос, розмірковуючи про наше майбутнє. — Може, знайти роботу у нашій країні?
Але мені потрібен хоча б стартовий капітал, якого у мене немає. Я намагаюся думати про майбутнє, але в голові постійно крутиться одне питання:
— Чи зможу я колись забути, через що мені довелося пройти?
Коли я вперше дізналася про зраду, у моєму серці з’явилася бездонна порожнеча. Це було, ніби хтось витягнув з-під мене землю і я залишилася висіти у повітрі, намагаючись знайти опору. Чоловік завжди здавався мені надійним, але те, що я дізналася, вразило мене до глибини душі.
— Як ти міг це зробити? — запитала я, коли стояла перед ним, наче закам’яніла.
Він просто знизував плечима, ніби нічого не сталося.
— Це був всього лише момент слабкості, — промовив він, але в його голосі не було жодного жалю.
Я згадувала всі наші спільні моменти, наші мрії, плани на майбутнє. Кожен спогад ставав новим ударом, наче камінь, що тягне мене вниз.
— Це не просто момент слабкості! — відповіла я, намагаючись стримати сльози. — Це зрада! Ти зрадив не лише мене, а й наші почуття!
Тиша заповнила кімнату. Я почувалася самотньою, наче на безлюдному острові. Він просто стояв, дився на мене з бездушним поглядом, ніби вже не відчував нічого.
Досі, коли згадую цей момент, – серце стискається.
— Час покаже… — бормочу сама собі, намагаючись зібрати думки докупи, поки Аліна знову підходить до мене.
— Мамо, ти впораєшся? — запитує вона, дивлячись на мене своїми великими очима.
Я обіймаю її, намагаючись знайти у собі відповіді на запитання, які можуть змінити наше життя. Зараз я не знаю, що буде далі, але одне я зрозуміла точно — я готова боротися за своє та її майбутнє, навіть якщо доведеться знову зіштовхнутися з колишнім.
