Це сталося в епоху, коли не існувало ще мобільних телефонів, а на роботі часто телефон був тільки у директора або у завідуючої.
Бібліотека, де працювала Інна Данилівна, була невеликою. В читальному залі лише дві особи, завідуюча Ксенія Миколаївна та Інна Данилівна яка не могла вже дочекатися, коли Ксенія Миколаївна піде на пенсію, щоб зайняти її місце. На абонементі дві молоді дівчата. Потім Аня-бібліограф, що сиділа в одній кімнаті з завідуючою Ольгою Сергіївною і ще дві жінки у відділі комплектації.
Інну Данилівну не любили. Вона була некрасива. Маленького зросту, з рідким волоссям, з чоловічою стрижкою, а головне з великою зарозумілістю. Себе вважала найрозумнішою, та взагалі самою, самою …
Вона була зайнята добіркою книг, коли прийшла Аня-бібліограф і повідомила, що її просять до телефону ... «Невже мамі погано стало?» – промайнуло в її голові. І вона поспішила в кабінет завідуючої.
Ольга Сергіївна щось писала, а трубка лежала біля апарату. Інна Данилівна швидко схопила слухавку і піднесла до вуха.
– Алло! – промовила вона. – Ти, Квазімода, залиш чоловіка, все одно він піде до мене! – почула Інна Данилівна жіночий голос. Вона відчула нудоту. Там сказали, не Квазімодо, а Квазімода, і це теж виявилося принизливо. – Так ?! – промовила Інна Данилівна, вирішивши почати суперечку. Трубка глузливо забібікала.
Ольга Сергіївна глянула на Інну Данилівну і, помітивши, що та зблідла, запропонувала їй стілець.
– Щось з мамою? – поцікавилася Аня-бібліограф. “Ні ні! – відповіла Інна Данилівна. Аня-бібліограф і Ольга Сергіївна перезирнулися. «Може, вас провести в читальний зал?» – запропонувала Аня. “Ні я сама! – озвалася Інна Данилівна. Вона не пам’ятала, як дійшла. Дівчата на абонементі були зайняті і, на щастя, не глянули на неї, а Ксенія Миколаївна відразу помітила, що щось сталося.
Що трапилося? – запитала з тривогою в голосі Ксенія Миколаївна.
Несподівано Інна Данилівна розплакалася. Це було не властиво їй. Завжди в рівному настрої, працездатна, і раптом така жіноча слабкість. І вона розповіла Ксенії Миколаївні про дзвінок. Та на хвилину задумалась, а потім промовила, що це схоже на розіграш.
«Ну, подумайте самі, будь у Гери якась дівчина, стала б вона так безглуздо дзвонити! І навіщо? Якби це було серйозно, Гера б сам вам сказав. Та й не схожий він на чоловіка, який зраджує. Видно з боку, як він до вас ставиться! «Правда, Гера кілька разів заїжджав за Інною Данилівною.
«І взагалі не бабій він і до того ж бридливий!» – втішала себе Інна Данилівна.- А як він любить Петрика! Ні на кого його не проміняє! »Петрик – їх шестирічний синочок.
Повернувшись додому Інна Данилівна придивлялася до чоловіка. Але він поводився, як зазвичай. У ті роки зради ще не були так поширені, як тепер. І Інна Данилівна стала потроху заспокоюватися.
Через деякий час Інна Данилівна, йдучи по місту, на протилежному тротуарі помітила знайоме обличчя – дівчисько давилось від сміху. Це була Юлька, яка працювала у них в бібліотеці на абонементі, Інна Данилівна була завідуючою. І саме вона сказала Ользі, щоб Юльку не залишали, тому, що та лінива, неуважна, груба з читачами.
Юлька не могла зупинитися, так сміялася. Інна Данилівна перейшла дорогу і підійшла до неї. Вона вже здогадалася.
– Ну, що, Юля, мого чоловіка вирішила відбити? – уїдливо промовила Інна Данилівна.
– Та кому він потрібен? Якщо у нього на таку мавпу …? – давлячись від сміху видавала Юля. А ти злякалася? – Юлька не знала, як принизити Інну Данилівну.-
Тому, що страшна, як aтомна вiйна! Красива жінка завжди впевнена в своєму чоловікові!
Інна Данилівна і бліднула, і червоніла, а Юлька продовжувала знущатися над нею. Тоді вона розмахнулася і заліпила Юльці ляпас. А сама повернулася і пішла своєю дорогою. Юлька ще довго кричала їй услід:
Мавпа! Квазімода! Чоловік тебе кине!
Перехожі оберталися і дивилися на Інну Данилівну. Але тій вже було все одно.
Автор: Міла Горіна
Читайте також: Помилка молодості коштувала сину життя
