З роздумів мене вивів дзвінок телефону. Я відповіла. Дзвонила Тася, подруга свекрухи: – Слухай, дівчинко, не продавай свою квартиру. Не роби цього, – зашепотіла вона в трубку, – думай про себе і бережи себе. І нікому не кажи, що я тобі дзвонила

З цивільним чоловіком я познайомилася в санаторії. Мені було 27 років, Рома був на рік старший. Він активно цікавився моїм життям: звідки я родом, хто мої батьки, де я працюю.

Я працювала юристом в маленькій фірмі. Жила в обласному місті. У мене була своя маленька квартира-студія, в якій бригада будівельників закінчувала ремонт. Відкрита і довірлива людина, я відразу все виклала: і про квартиру, і про гідну зарплату. І про свою мрію: вийти заміж і народити дитину.

Почалися активні залицяння: квіти, кіно, ресторани. Про себе він розповідав мало. Дізналася тільки, що він народився і виріс в столиці, де живе разом з мамою. Працює менеджером у комп’ютерній фірмі. Він ніби зачарував мене. Якось відразу почалися розмови про наше спільне майбутнє, пішли прохання, щоб я народила йому синочка. Возив до Києва знайомитися з мамою і сестрою. Я дуже швидко закохалася і занадто рано начепила на себе рожеві окуляри.

Коли прийшов час розлучатися, я плакала. Він теж. Запевняв, що любить мене і скоро приїде в рідне місто і забере мене, ми будемо жити разом. Через тиждень він взяв відгули на роботі і приїхав за мною. Після розмови з моїм нареченим, мама заплакала. Вона сказала, що Роман непідходяща мені партія, але мені ж вже не довести, я ж уже наречена і майже дружина столичному красеню.

Мене було вже не зупинити – зібрала валізи, попрощалася з рідними і поїхала. Він привіз мене до себе додому. Це була трикімнатна квартира. У великій кімнаті жила мама, в маленькій кімнаті мій наречений, а третя кімната була завалена мотлохом і в ній стояло ліжко і килим на підлозі. Мати нареченого відразу стала обіймати мене, називати донечкою. Вона сказала, що я можу жити в цій вільній кімнаті.

Я тоді ще здивувалася, навіщо мені жити тут. Я ж не в гості приїхала. Я наречена її сина, у нас близькі відносини і природніше, якщо ми будемо з ним жити в одній кімнаті. На це мені тільки знизали плечима: «Роби, як хочеш». Зовсім скоро почали відбуватися дивні речі.

Одного разу я наводила порядок в кімнаті і за диваном знайшла коробку з фотографіями моєї квартири. На них була дата. Той день, коли наречений гостював у мене. Увечері показала їх Ромі. Він розсміявся і сказав, що зробив їх, щоб похвалитися, яка у нього наречена молодець і сама придумала такий дизайн квартири. Хотів, щоб я щось таке і в квартирі матері зробила. Я йому повірила і заспокоїлася.

Потім наречений заявив, що готувати їжу буду я для всієї родини. Мамі так краще. Я погодилась. Свою квартиру я здала в оренду, щоб мати гроші на перший час поки я тут, в столиці не знайду роботу, яку до речі, без реєстрації важко отримати. Але свекруха категорично заявила, що це мої проблеми і на її житлоплощу щоб я не розраховувала.

Свекруха отримувала пенсію, але витрачала її тільки на себе. І син їй завжди підкидав із зарплати. Всі комунальні послуги за квартиру повинен платити син. Його зарплати ледь вистачало на всі витрати. Незабаром я почала купувати продукти для всіх за свої гроші. Свекруха сиділа вдома перед телевізором, ходила до церкви й іноді відвідувала свою подругу Таїсію.

Одного разу, коли свекруха пішла до подруги, мені зателефонувала Ольга: сестра чоловіка і наказала взяти паспорт і їхати в сусідній район міста, де організовували будівельний кооператив. Вона порадила мені записатися в цей кооператив: «Ви ж не будете весь час жити з мамою, вам потрібна своя квартира. Ти зараз вільна, тому їдь». Я вирушила з ясною думкою, що у чоловіка немає таких грошей, щоб вплутуватися в будівництво.

У призначеному місці і в зазначений час ніяких зборів не відбулося. Я повідомила про це сестрі чоловіка. Вона довго зітхала, а потім видала геніальний план: – А може ти продаси свою квартиру в області, а ми потім мамину трикімнатну обміняємо на дві двокімнатні з доплатою твоїми грішми. Тоді в одній квартирі буде жити мама, а в другій – ви з моїм братом.

Я відповіла тільки, що над цим треба подумати і все обговорити з чоловіком. Повернулась додому. Свекрухи ще не було. Я задумалась. З одного боку, звичайно, хотілося жити окремо. Але з іншого, ми ж ще навіть не одружені. А якщо не уживемся, що тоді. Доведеться повертатися до рідного міста і жити з батьками. Так хоч маленька, але своя квартирка.

З роздумів мене вивів дзвінок телефону. Я відповіла. Дзвонила Тася, подруга свекрухи: – Слухай, дівчинко, не продавай свою квартиру. Не роби цього, – зашепотіла вона в трубку, – думай про себе і бережи себе. І нікому не кажи, що я тобі дзвонила, – додала вона і повісила трубку.

Я здивувалася. З цієї Тасею навіть не була знайома, а вона мені дзвонить потайки, попереджає. Було про що подумати. Щось тут не чисто. Я вирушила до свекрухи в кімнату і відкрила її стіл. Швидко переглянула документи, і знайшла заповіт. За заповітом після половину квартири успадкувала дочка. Про сина нічого не було сказано. Я тихенько все поклала назад і повернулася в свою кімнату. Виходило, що половина квартири належить дочці за заповітом. А другу половину квартири розділять спадкоємці за законом в рівних частках.

Згідно із законом спадкоємцями були син і дочка. Тобто дочкі дістанеться майже вся квартира, а синові – «місце на килимку». Коротше, ми з Романом в цю схему не вписуємося. Не хотілося вірити, що у всьому цьому бере участь і мій чоловік.

Наближався мій День народження. Чоловік попередив, що готує мені особливий подарунок. Попросив мене вранці вбратися і взяти паспорт з собою. Потім він повіз мене в РАЦС. Це був його подарунок. Він зважився узаконити наші стосунки. Але в цей день там був вихідний. Документи ми не подали. А ввечері подзвонив мені колишній начальник, щоб привітати з Днем народження. Він був мені як другий батько. Взяв в свою контору відразу після інституту і виростив з мене хорошого фахівця. Посипалися питання: «Як справи? Заміж вийшла? На роботу влаштувалася? Якщо ні, повертайся назад».

Правда він вже взяв хорошого тямущого хлопця на моє місце, але і для мене робота завжди знайдеться. І тоді я йому все розповіла. Про сімейку чоловіка, якій не дає спокою моя квартира. Про свекруху, яка відмовляє мені в реєстрації, і через це я не можу влаштуватися на роботу. Про невдалий похід в РАЦС. Вже не знаю, що робити. І попросила поради. Ну що поганого може статися, якщо ми одружимося і зробимо обмін з доплатою.

У відповідь я почула таку догану, як начальник зазвичай лаяв винного працівника. Ти – юрист чи від любові у тебе мізки зовсім витекли. Як юрист ти повинна прораховувати наперед і всі варіанти. У разі розлучення, вони скажуть в суді, що продали свою трьошку в столиці, а ти конуру на периферії і будь-який суддя вважатиме такі вкладення не рівноцінними. В результаті у них квартира, а тобі вони будуть виплачувати грошову вартість твоєї частини. Але як я розумію грошей у них немає. І навряд чи ти щось отримаєш.

Це було відро холодної води. Але чоловік був таким милим. Я не могла подумати, що він заодно з матір’ю і сестрою. І одного разу в гості до свекрухи прийшла дочка зі своїм сином. Я лягла відпочити в кімнаті і почула, як вони шепотілися. Говорили про те, що залишилося чекати зовсім небагато. Рома одружується з цією дуркою і вона зробить все, як вони хочуть.

Рожеві окуляри нарешті розбилися. Через два дні я, нічого не пояснюючи, зібрала валізи і виїхала в своє місто. Чоловік тільки надіслав мені повідомлення: «Ну і йди, я таких як ти ще сотню знайду». Я повернулася на роботу в стару контору. Там я познайомилася з Владом, який працював замість мене. Через рік ми одружилися. У нас народився чудовий хлопчик. Мої мрії здійснилися.

Колишній відправив маму жити до сестри і до сих пір шукає собі кращу за мене. Навіть мамина трикімнатна квартира нікого не приманює. Адже жінки виходять заміж за гідного чоловіка, а не за квартиру.

Фото ілюстративне