Соромно перед родичами.
Коли Алісі було років шість, вона любила грати так. Збирала по всьому домі книжки, розкладала їх перед собою й, сівши поруч, робила вигляд, що п’є чай з іграшкового сервізу, а іноді навіть в’язала, для чого вона забирала самі справжні спиці й пряжу з бабусиного кошика для рукоділля. І при цьому дівчинка всім говорила одне:
— Я бібліотекарка, живу в світі книжок, я дуже зайнята. Мені ще стільки чаю треба випити й зв’язати светр для онученьки. Яку вам книжку дати? Тільки не вздумайте порвати ненароком, а то буде вам штраф. Будете мені винні банку варення.
Дорослі, тобто батьки Аліси, а також іноді зазираючі в гості родичі та друзі, незмінно милувалися, коли бачили дівчинку, що грає в цю кумедну гру, і часто охоче брали в ній участь.
Але що стосується бабусі Аліси, Василини Веніамінівни, то вона хоч і посміхалася разом з усіма, але ще ставилася до того, що відбувалося, цілком серйозно, а саме вірила, що коли онученька виросте, то вона й справді може теж стати бібліотекаркою.
Сім’я Аліси загалом була звичайною, і сама вона була довгоочікуваною дитиною своїх батьків. Ось тільки в 4 роки Аліса осиротіла. Батько, який працював таксистом, потрапив у дорожню пригоду. Мама, звісно, була ледь притомна від горя, але зуміла взяти себе в руки заради дочки й твердо вирішила дві речі. По-перше, вона не вийде заміж повторно, а по-друге, зробить усе для того, щоб забезпечити Алісі благополучне майбутнє.
Василина, яка доводилась матері Аліси свекрухою, загалом невістку свою підтримувала, але не в усьому.
— Заміж-то чому не йдеш? — не раз питала вона. — Ні, зрозуміти в цілому можу. Ти не хочеш ризикувати. Люди-то всякі бувають, як би не злодій який трапився замість тата для нашої Аліси. Але можна ж вибрати порядну людину, придивитися й потім уже приводити в сім’ю. Ні, я вважаю, що тобі просто треба обов’язково влаштувати своє жіноче щастя.
Але мама Аліси щоразу дуже сердилася, коли її свекруха починала такі розмови. Так що невдовзі Василина махнула рукою, зробила, що могла, і досить із неї. А час він летів, мчав вперед. І ось вже Аліса перейшла з дитячого садка до школи, а потім покинула й її. І, між іншим, в числі кращих учнів. Їй сам директор передрікав, що візьмуть у будь-який університет. Загалом, у матері були приводи нею пишатися. І вона, до речі, вже ґрунтовно так розпланувала все життя дочки наперед. Ось тільки був тут один нюанс. Сама Аліса хотіла трохи іншого.
— Ти ж пам’ятаєш, мамо, що я ще в дитинстві мріяла стати бібліотекаркою, як бабуся.
Олена, коли почула це вперше, то просто розсміялася й сказала дочці, що особисто вона в дитинстві мріяла стати балериною або принцесою. І що в підсумку? Не задумалася всерйоз про професію й все життя провела як звичайна продавчиня. А от якби вивчилася. Ні, я своїх помилок тобі скоїти не дозволю, — суворо сказала Алісі мама й оголосила, якого числа та в який вуз вони підуть подавати документи.
Бабуся слухала оповідь онучки уважно, не перебиваючи.
— У кожного своя доля, — задумливо промовила вона, розливаючи по чашках свій фірмовий чай, особисто складала для нього букет із трав і ягід.
— І, в принципі, можеш стати в житті ким захочеш.
— Але я так боюся помилитися, — вигукнула Аліса. — Не хочу маму підвести.
— А в житті, онучко, — зітхнула Василина, — без помилок, на жаль, ніяк. Головне вчасно розібратися, де свої, а де чужі. Одні можна виправити, інші тільки відпустити, забути про них.
— Я тебе щось не можу зрозуміти, бабусю, — теж зітхнула Аліса.
— Це нічого, — тепло усміхнулася старенька. Я от про що тебе важливе запитати хочу. І, повір, у цей вечір це найголовніше. Як тобі моє смородинове варення? Як думаєш, чи не варто додати до нього, коли наступного разу варитиму, листочків м’яти?
У підсумку Аліса подала документи до того інституту, який вибрала для неї мама, і стала готуватися стати менеджером зі спеціалізацією в антикризовому управлінні. Час знову полетів вперед. На відміну від багатьох своїх однокурсників, Аліса весь час присвячувала навчанню: клуби, веселощі, безтурботні канікули. Ні, такого не було. Вона вчилася, і, в принципі, її це влаштовувало. А потім, коли довгоочікуваний диплом був у руках, Аліса стала шукати роботу. Знайшла. Правда, посада для початку була дуже скромною, але це було очікувано для вчорашньої студентки.
— Все буде добре, донечко, — тепер з мрійливою усмішкою часто говорила Олена. — Ти головне пам’ятай, що в житті без праці, зусиль і жертв нічого не домогтися. Вигадки це, що можна легко й просто жити. Так не буває.
Аліса кивала. Вона в принципі звикла давно з мамою погоджуватися, і для неї невдовзі стало це звичайною справою. Засиджуватися на роботі, навіть якщо всі вже виходили з офісу, або брати якісь ділові завдання додому. Керівництво, звичайно, помітило таке завзяття. І невдовзі Алісу підвищили, а потім ще раз. Тепер вона могла дозволити собі обідати в ресторані, пити каву в дорогій кав’ярні й носити брендові ділові костюми та незмінні підбори.
Природно, що з хорошої зарплати Аліса піклувалася й про свою сім’ю. Вони з мамою зробили у своїй квартирі ремонт, оновили побутову техніку. Тільки от ще Алісі дуже було шкода, що бабуся не дожила до того, щоб порадіти її великим успіхам, але вірила, що схвалила б, похвалила б.
А потім, у самий звичайний день, життя Аліси перевернулося. У нього увірвалося кохання. Вони познайомилися випадково й навіть банально. Максим поступився їй місцем у переповненому вагоні метро, а коли вона підіймалася зі станції сходами й раптом посковзнулася, підхопив під руку.
— Дякую, — промовила вона.
І вони, зустрівшись ще раз поглядами, раптом подумали про одне й те саме, що не можуть от так просто розійтися, загубитися, розлучитися назавжди у великому місті.
Так до життя Аліси прийшло кохання, як вона вірила, перше справжнє, і воно ж останнє. Бо Аліса була зовсім не проти того, щоб прожити з Максимом усе життя, постаріти разом. І як же вона була щаслива, коли виявилося, що він теж з самого початку був налаштований серйозно. Він хотів сім’ю, обіцяв, що в них буде свій затишний дім. Загалом, Максим став для Аліси справжнім принцом і навіть кращим.
— Значить, ти вже все вирішила? — стиснувши губи, запитала мама після того, як новоявлений наречений пішов з чаювання, яке, власне, й було влаштоване для того, щоб познайомити майбутню тещу з зятем. — І переконувати тебе марно?
— Я все вирішила, мамочко, — з усмішкою відповіла Аліса.
— Що ж, — знизала плечима мама. — Головне, щоб ти була щаслива.
Весілля відбулося всього через 2 місяці. Це було скромне, але дуже навіть гарне свято, куди запросили найрідніших і близьких. А потім замість весільної подорожі молоді просто поїхали до своєї квартири. Це був подарунок від Максима. Він узяв іпотеку напередодні одруження, так що з першого ж дня подружнього життя Аліса могла бути господинею у власному домі.
І полетіли, помчалися вперед дні. І хоч радості було море, але дещо було й важким, навіть засмучувало Алісу. Справа ж уся була в тому, що вона раптом виявила, що її робота й сімейне життя погано поєднуються. Наприклад, вона, за винятком вихідних, не встигала готувати домашньої їжі для себе й чоловіка. Він, втім, не ображався й дуже часто або встигав сам щось приготувати, або ж вони задовольнялися напівфабрикатами, готовою їжею на кшталт піци чи салатиками з кулінарії.
А потім Аліса зрозуміла, що у них буде маля. Це, звичайно, була величезна радість. Чарівні 9 місяців пройшли благополучно. І ось вона вже стояла на ґанку пологового будинку в день виписки, обережно притискаючи до себе згорток із донечкою, яку вирішили назвати Катею. І знову летів вперед час.
Аліса ненадовго затрималася у декреті. На роботі її дуже чекали, бо намічався важливий проєкт, і всі говорили, що вона просто неймовірно просувається кар’єрними сходами. Ось тільки, загалом, невдовзі Аліса стала розуміти, що в її житті відбувається щось не те, а саме, що в ній стало занадто багато роботи, і вона поглинала все те інше, що колись уявлялося їй таким важливим, здавалося таким бажаним. І одного дня, коли Аліса зрозуміла, що просто не витримає цього більше, вона прийшла порадитися до мами.
Та вислухала уважно, не перебиваючи.
— А потім — що значить «втомилася»? — суворо заговорила з нею мама. — А ти як хотіла по життю порхати, як бджілка під квіточками? Так не буває. Треба завжди чимось жертвувати, щоб успіху домогтися.
— Якого успіху, мам? — зітхнула сумно Аліса.
— Та вся родина лікті кусає від заздрощів, — вигукнула Олена. — Ти ж он машину нову купила, ремонт у квартирі знову зробили. Донці найдорожчі іграшки купуєш, одягаєш її як принцесу. В елітний приватний дитячий садок ходить, між іншим, — настановливо підняла вона палець. — А це фундамент для успішного майбутнього.
Аліса вже розкрила було рота, щоб сказати, що, взагалі-то, їй байдуже, чи заздрять їй родичі, і що особисто вона вважає, що без різниці самій Каті, дорогими іграшками грати чи дешевими. Але тут її особливо зачепили останні мамині слова.
— А ти що, думаєш, що твоя онука має вирости такою ж успішною, як я? — запитала вона.
— Звичайно, — кивнула Олена. Більше того, її зараз треба вже починати вчити потихеньку. Буде у нас вундеркіндом. Може вже в 13 років до університету вступить, так що ти посуворіше з нею, без поблажок, щоб, — помахала пальцем Олена доньці.
— Ні, мамо, — сумно усміхнулася Аліса. — Ось цього точно не буде.
І вона підвелася з-за столу, а потім сказала про те, що вона, звісно, бажає доброго майбутнього для своєї доньки, але разом з тим ні за що не хоче позбавляти її радощів звичайного життя.
— Пробач, мамо, — сказала Аліса, — але я вже прийняла рішення. Я так більше не можу. Треба все змінювати.
Олена була просто в шоці від того, що її донька й справді зробила це, а саме звільнилася.
— З’їхала з глузду, — скаржилася вона родичам. — Зрозуміти не можу, але чого ж їй не вистачало?
Аліса ж тим часом пішла ще далі. Точніше кажучи, вона пішла вчитися на бібліотекарку. Чоловік її в цьому, до речі, підтримував.
— Мені здається, — одного разу сказав Алісі, — що це просто здорово, що ти нарешті зуміла знайти баланс між роботою та іншим своїм життям.
Родичі Аліси ще якийсь час попліткували про все це, але потім перестали, бо в людей таки були й свої життя, турботи. Аліса ж, мабуть, уперше почувала себе так добре. Тепер вона точно знала, о котрій починається й закінчується її робочий день, і була впевнена в тому, що керівництво не стане претендувати на її вихідні. У неї з’явився час на те, щоб займатися ґрунтовно домом, ростити доньку. Правда, грошей тепер у сім’ї стало значно менше, але Аліса та її чоловік таки в цілому ні в чому не потребували.
І тільки мама Аліси ще іноді трохи бурчала про те, що донька вибрала не той шлях. Але Аліса на маму не сердилася й вірила, що одного дня вона зуміє її зрозуміти.
