-Що будете на Новий рік робити? – подзвонила Наташка числа 25-го грудня,
– Вдома? Щастить вам, друзі прийдуть, весело буде.
В принципі на тому у нас в той день розмова і закінчилася. У мене на роботі звіти, перед святами була просто спека, та ще підготовка до свята: подарунки родичам вибрати, продукти на стіл закупити, та ще й домовитися з усіма хто що готує, хто що приносить, хто о котрій приїде.
-А я одна, – скаржилася Наташа числа 28-го по телефону, – мої сидіти з Левком категорично відмовилися, в гості збираються. Нікому ми з синочком не потрібні.
-Наташ, – кажу, – синові у тебе 4 місяці, ну як ти його залишиш на батьків? Починаючи з того, що годувати його хто буде?
-Ніхто, – зітхає Наташа, – татко його – козел, у родаків – друга молодість. Може тоді я з Левком до вас в гості приїду?
-Наташ, – кажу, – це не зовсім доречно. Будуть у нас пари бездітні, ми потанцювати хочемо, музику послухати. Та й не треба тобі до нас, повір.
Це було правдою. У моєї двоюрідної сестри є дочка, але їй 5 років і її з чоловіком відпустили погуляти її батьки, залишаючи дівчинку у себе. А ще в нашій компанії буде ще одна моя подруга з хлопцем і рідний брат чоловіка з дівчиною. Той самий «козел», який близько року тому відмовився одружитися з Наташкою.
Вийшло так, що ми з Наталею познайомилися з двома братами разом. Наташа з Артемом зустрілися кілька разів і розбіглися, а ми з Антоном дійшли до РАЦСу 4 місяці тому, якраз Наташа тоді в пологовому будинку лежала – народжувала сина.
-Як ти так можеш! – висловила я все, що думала майбутньому родичу, коли Наташа розповіла про свою вагітність і про те, що Артем відмовився одружитися з моєю подругою, – знати тебе не хочу!
-Ми розбіглись з Наташею 5 місяців тому, – виправдовувався Артем, – по її, до речі, ініціативи. А тепер у неї 3-й місяць? Як таке можливо?
Власне дата народження дитини підтвердила повне «алібі» Артема: батьком Левка він бути не міг. Але Наташа неабияк потріпала нерви і мені з майбутнім чоловіком, і Артему, і його батькам. І навіть моїй мамі, якій подруга говорила, що раз один брат так вчинив, то і другий під хорошого просто маскується.
Ми не спілкувалися з нею деякий час, але за місяць до Нового року вона активізувалася. До речі, в своїй спробі обману Наташа так і не зізналася. І ось її спроба напроситися до нас на свято!
-Якщо вона буде, – сказав Артем, – ми не прийдемо. Не хочу сцен на порожньому місці. І дурня з себе робити не дозволю.
Я його розуміла, поведінка Наташі мені не подобалася, та ще мама моя справедливо помітила: -Навіть власні бабуся з дідусем не захотіли потурати донечці в її «гульках», – народила одиначкою, хлопчик маленький, треба вдома сидіти і виховувати дитину.
31-го числа ми спочатку заїхали до моїх батьків, потім до батьків чоловіка, а вже звідти поїхали до нас: мені квартира однокімнатна від бабусі дісталася, тому і відзначати вирішено було на нашій території. І все б було гладко, якби без 10 хвилин північ не пролунав дзвінок у двері. -Хто це, цікаво? – сказав мій чоловік і пішов до дверей, – Напевно новий рік або Дід Мороз.
Але через хвилину за моїм розгубленим Антоном виникла фігура Наташі з немовлям на руках. -Приймете молоду матір! – весело промовила вона, – Свято-то сімейне, ось ми і не всиділи вдома, вирішили зустріти Новий рік, перший, до речі, в житті Левка, з його татком.
Артем розлютився і вискочив на балкон.
-Наташ, – кажу, – давай знову це не починати. Не треба було тобі приїжджати. Ми тебе не чекали, йди додому.
-Куди я піду, – почала Наташа, – Левко мокрий, мені треба його переодягнути, та й куранти ось-ось пробють.
-Перевдягай, – дозволила я, – і йди. Курантів я не почула: Артем з подругою зустріли свято на балконі, мій чоловік пішов на кухню, а решта спостерігали, як Наташа переодягає дитину, зсунувши в бік святкові страви і келихи.
-Ну все, – оголосила неочікувана гостя через 20 хвилин, зіпсувавши свято, – ми йдемо, а що, тато нас не проводить, таксі не викличе навіть?
Яке таксі, – не витримав мій чоловік, – ти в сусідньому будинку живеш! Який тато? Де ти його знайшла?
В результаті Наташа пішла, голосно грюкнувши дверима. Свято було зіпсоване, хоча ми і намагалися якось ще відновити його атмосферу. А вранці 1-го числа Наташа знову зателефонувала: -Я чого заходила-то, – почала подруга, – я хотіла вас з чоловіком хрещеними покликати до Левка. Але ви повелися так … Виштовхали втришия молоду матір з дитиною, в ніч виштовхали, так що тепер не покличу.
-Славатобігосподи, – промовила я, вже відбивши дзвінок.
-Що? – не зрозумів спросоння мій чоловік.
-Немає, – кажу, – у мене подруги більше. Зовсім.
-Треба здавати цю квартиру, – пробурчав Антон, – брати іпотеку в іншому районі.
Оооот! Подумала я про себе: правильне рішення. І спільна власність, і двушку візьмемо, нас же до наступного року буде вже троє. А до візиту Наташі чоловік на іпотеку не наважувався, говорив, що так назбираємо, нічого переплачувати банкам. Так що спасибі тобі, колишня подруго, хоча б за це.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНО!
