Миронові не хотілося йти додому. Хоча будинок був гарний, а в середині дорого умебльований та багато різної сучасної техніки.
Діти вже виросли поїхали навчатися до інститутів, приїжджали тільки на вихідні і то не кожні. Чоловік закінчив роботу, та додому йти йому зовсім не хотілося.
Поряд був маленький скверик, він туди пішов, присів на лавку, вийняв пляшку оковитої та два яблука. Миронові так було гірко, як і ті яблука, що він мав, з’ївши які він аж закрив одне око.
Самотність роз’їдала його зсередини. Адже за 11 років, відколи його Марія в Італії він так плакав другий раз.
Першого разу було тоді, коли у школі у доньки було свято до дня матері. До всіх дітей прийшли матері до школи, а от до його Даринки ні, вона така була засмучена, що Мирон не зміг це бачити і заридав. Повернувшись додому чоловік зателефонував до дружини, та знову прохав її вернутися. Та де Марія хотіла вертатися. Зразу чоловік тримався, старався виконувати всю роботу, все встигати.
Але з часом йому почало набридати одне й теж саме і Мирон почав заглядати до чарки. От і зараз йому так важко було на душі, він так сидів і думав:
“Що ж ти зробила зі мною Маріє, як могла лишити задля заробітків мене та дітей, як отих цуценяток”.
Так не допивши все до кінця, чоловік заснув, заснув на вічно. Його наступного дня знайшли та повідомили дружині і дітям.
Діти приїхали одразу і всім повинні були самі займатися.
Адже Марія, навіть зараз, коли Мирона не стало, не змогла чи не хотіла приїхати та провести його разом з дітьми у засвіти.
Після цього діти зовсім не хотіли нічого від матері, вони не хотіли її ні чути, ні бачити і навіть грошей від неї не брали, висилали все назад.
А Марія і справді не розуміла чому діти ображаються на неї та не хочуть брати її грошей, адже вона для них старається.
Дорогі читачі, а як ви вважаєте, хто в в даній ситуації правий жінка, чи її діти.
Пишіть нам свої коментарі та враження від даної історії.
Віра Лісова
