З Олександром я познайомилася в соцмережі, ми сиділи в одній групі і періодично спілкувалися в коментарях. Перший крок зробила я, запропонувала зустрітися і сходити разом в театр. У мене саме було 2 квитка. Олександр мовчав 3 дні, а потім відповів: – Гаразд, тільки у мене є правило: ліміт витрат на першому побаченні – 50 гривень.
Багатообіцяючий початок, але нічого не поробиш – вибір невеликий і у кожного свої “таргани”. До призначеного часу я стояла при повному параді біля театру. Чекала. 15 хвилин. Незабаром з-за рогу з’явився він, з трояндою. Привітавшись, він швиденько схопив мене під руку і повів в театр: – Ходімо швидше, а то раптом хто наше місце займе.
Скажу одразу – Олександр далеко не найдивніший кавалер. Під час антракту я запропонувала йому трохи пройтися. Ця пропозиція чомусь дуже сильно спантеличило мого супутника, але все ж він погодився. Проходячи повз буфет, я зупинилася і сказала, що хотіла б випити води.
Судячи по обличчю Олександра, він був дуже розчарований мною: – Послухай, там така черга, ми можемо не встигнути на другу дію.
За тиждень у нас було друге і останнє побачення. Олександр виявився дуже завбачливим і приніс з собою пляшку води. Судячи з усього, набрав він її з під крану – кільце під пробкою було зірвано, етикетка відклеїлася, а сама пляшка була наповнена по вінця. Цього разу пити мені не хотілося.
Фото ілюстративне – Event.nn
