— Заходь, не соромся. Дружина на роботі, тож ти можеш почуватися як вдома, – почула Анна з кімнати і не придумала нічого кращого, як заховатися в шафу.
— Ларисо, чорт би тебе забрав! Що ти наробила! — гнівно глянула на колегу по роботі Аня, котра випадково пролила на неї каву.
— Як я ввечері поїду на виставку з шефом? Я ж тепер брудна. А я ці штани зранку цілу годину прасувала. Ну що ж ти за людина така? — Анна вилаяся й із сумом подивилася на свої гарні білі штани з акуратними рівними стрілочками.
— Анечко, прости, я випадково. Давай я тобі оплачу хімчистку. Чашка виявилася гарячішою, ніж я думала… Я неправильно її схопила, от вона й вислизнула з рук. — Лариса засмучено витирала на кухні в офісі калюжу й збирала уламки.
— Звісно, оплатиш. Номер картки ти знаєш. Косарь мінімум перекажи. — Буркнула Аня й поглянула на годинник.**
— Гаразд, у мене є ще час. Встигну перевдягтися. — Аня вибігла з офісу.
Повернувшись додому, Аня перевдяглася й уже збиралася виходити. У дверях Аня згадала, що забула телефон на підвіконні в спальні біля прасувальної дошки.
— П’ять метрів у взутті не рахується. — Анна на підборах і з сумкою пройшла в спальню. Раптом вхідні двері відчинилися, і Аня почула голос чоловіка.
— Заходь, не соромся. Дружина на роботі, тож ти можеш почуватися як вдома.
— Невже мій чоловік гуляє? — Анна була у шоці від почутих слів. — Дружина вже була готова вийти й влаштувати сварку, але внутрішній голос підказав сховатися в шафі й поспостерігати за подіями.
Аня схопила телефон і тихо забралася в шафу.
— Я в душ… — Аня почула незнайомий жіночий голос.
— Добре, я тоді поїду на роботу. Гадаю, ти розберешся, що тут до чого. — Гукнув чоловік Ані, Вадим, і вийшов з дому.
— Мій чоловік привів до нас у дім якусь незрозумілу дівку. Ця незрозуміла баба зараз миється в моєму душі. А сам він пішов на роботу. І навіть мені нічого не сказав. — Анна стиснула телефон і вилаяся.
— Любий, як твої справи? — написала чоловікові повідомлення Анна.
— Все добре, а в тебе, сонечко? — Майже одразу прийшла відповідь.
Аня хотіла щось ще написати у відповідь, але раптом у спальню увійшла висока блондинка, що наділа на себе Анін халат.
— Де в цієї курки фен? Вадик написав, що в нижній шухляді. — Уголос промовила жінка й відкрила шухляду.
— Що за радянські труси? — Блондинка підчепила елегантним нігтем білизну Ані й поморщилася.
— У його дружини зовсім немає смаку. Не здивуюся, якщо вона років на двадцять старша за мого Вадика. — Блондинка похитала головою.
Аня, яка з іншого кінця спальні спостерігала за незнайомкою через невелику щілину в шафі, вже була готова накинутися на блондинку, але внутрішній голос її знову зупинив.
— Посиди поки в шафі, Анечко. Ти ж пити й в туалет не хочеш… Значить, ще можеш посидіти. Спостерігай, вдихай, вивчай ворога…
Невідома жінка в спальні Ані знайшла фен і стала сушити своє довге кучеряве волосся. Жінка щось собі нявкала під ніс.
— Так, фігура в неї, звісно, гарна… Але й у мене тіло що треба. Так-то я чотири рази на тиждень ходжу на спорт. І що в ній знайшов мій чоловік? — Думала Анна, сидячи в шафі.
Незнайомка взяла з полиці улюблений крем Ані й стала рясно покривати ним своє тіло.
— Ну ти й скотофаза. Це ж для обличчя. Там всього крапельку треба. Цікаво, з якого боку їй краще вмазати, зліва чи справа? — Інтуїтивно Анна стиснула кулак.
— Лапочка, а що в тебе поїсти є? Твоя баба вміє готувати? — Блондинка висушила волосся, наділа своє облягаюче плаття й подзвонила чоловікові Ані.
— Паста з соусом песто? Зрозуміла. Зараз собі зроблю. Можна брати все, що я захочу. Зрозуміла тебе! Обожнюю тебе, ти в мене такий щедрий! — Виляючи стегнами, блондинка попрямувала на кухню.
— Не смій брати мій соус песто! — Ззаду роздався оглушливий вигук.
Не вважаючи на внутрішній голос, мов дика амазонка, Аня накинулася на блондинку, що нічого не встигла зрозуміти. Сцена була короткою й стрімкою. Блондинка вдарилася головою об стіну й миттю втратила свідомість.
— Наче жива… — обережно перевірила пульс Анна.
— Так, треба її терміново вивезти з дому… — Батьки Ані були на відпочинку в іншій країні, й жінка нічого кращого не видумала, як сховати незнайомку в гаражі батька. На дачі за містом.
Жінка наділа блондинці на голову свій великий літній капелюх й окуляри. І, обійнявши незнайомку руками, обережно вийшла на сходову клітку.
— Ну й важка. — Анна з труднощами утримувала невідому у вертикальному положенні.
— Якщо хтось нас побачить, скажу, що вона напилася. — Думала Анна, спускаючись у ліфті на підземну парковку.
На щастя Анни, їй по дорозі ніхто не трапився. Анна непомітно засунула блондинку в багажник і міцно зв’язала скотчем.
— Мій соус песто вона, бачите лишень, з’їсти зволила. — Анна усміхнулася й заклеїла незнайомці рот. — Ну й чим тепер ти їстимеш?
— Ну ти де є-то? Виставка через годину? — По дорозі на дачу Ані подзвонив начальник.
— Андрію Борисовичу, я потрапила в аварію. Якраз до вас їхала. Попросіть замість мене когось поїхати. Пробачте, не можу зараз розмовляти. — Швидко промовила Аня й поклала слухавку.
Аня приїхала на дачу до батька й обережно перенесла блондинку в гараж. Блондинка до того часу вже отямилася й, витріщивши очі, щось кричала крізь скотч.
— Будеш копошитися, я тебе прямо тут пришию. — Анна зло глянула на жінку. — Мого мужика вкрасти задумала? Нічого, я тобі покажу, де раки зимують!
— Сиди тихо тут в гаражі, поки я не вирішу, що з тобою робити. До ранку без води не помреш. — Анна посадила зв’язану блондинку на стілець. Дружина міцно примотала суперницю все тим же скотчем до стільця й замкнула на всі замки важкі сталеві двері.
Здувши чубчик з чола, Анна незворушно сіла за кермо й повернулася до квартири. Дача батьків знаходилася недалеко від стоиці, й дружина впоралася до заторів. Повернувшись до квартири, Анна приготувала чоловікові вечерю. Наділа своє найгарніше плаття й стала чекати.
За півгодини з роботи повернувся стомлений чоловік. Вадим привітно обійняв дружину й сів за стіл.
— Вадику, як минув твій день? Що нового? — Ніби ні в чому не бувало запитала Аня. Жінці кортіло висказати чоловікові все, що вона думала, але вона вирішила зачекати слушного моменту.
— Та день як день… Все добре… Тільки ось одна людина мала мені подзвонити, але ніяк не виходить на зв’язок… — Вадим дістав телефон і перевірив, чи немає пропущеного дзвінка.
— А що за людина, Вадику? Щось серйозне? — Анна поклала чоловікові ще порцію гречки з підливою.
Повернувшись додому, Аня вирішила сама з’їсти макарони з соусом песто, а на вечерю приготувати чоловікові іншу страву. В Ані після поїздки на дачу розігрався звірячий апетит.
— Дякую, ластівко. Дуже смачно. Ти як завжди приголомшливо готуєш. — Ніби нічого й не сталося, Вадим активно орудовав виделкою.
— Ти їж, їж. Гречка… Вона корисна… Там заліза багато. Я з любов’ю готувала, від усього серця. — Анна потріпала чоловіка по волоссі й стала за його спиною.
— Вадику, скажи, а що б ти зробив, якби в мене з’явився інший чоловік? — Несподівано запитала Аня.
— Ось ми з тобою разом уже рік. Я твоя дружина. Я тебе поважаю, ціную, зберігаю вірність…
— Але якби мені набридло так робити й у мене з’явився б хтось ще… Що б ти зробив? — Аня замовкла в очікуванні відповіді.
— Не знаю, Ане, мабуть, пришив би вас… Ну або точно примудрував би йому… І одразу б розлучився… Нащо мені невірна дружина… Я таке не потерплю… — Не відриваючись від гречки з підливою відповів Вадим.
— Я ж сам не ходжу наліво, й від своєї дружини теж логічно очікую чесності й взаємності. — Вадим кивнув, обернувся й подивився на дружину. — А ти чого питаєш?
— Та так просто. — Анна посміхнулася. — Ти їж, їж.
Вадим продовжив уплітати гречку.
— Так, чого немає дзвінка й повідомлень… — Вадим машинально ляснув рукою по столу й знову потягнувся за телефоном.
— Вадику, так що за людина… Ти кого загубив, любий? — Анна знову повторила своє запитання.
— Та моя молодша сестра… Свєтка. Я тобі про неї розповідав. Вона вчиться в іншій країні за обміном. Приїхала на тиждень уперше за рік. Я пустив її до нас помитися й перепочити… Вона мала потім до батьків поїхати, але її й слід пропав… — Вадим зітхнув і знову подивився на телефон.
— Яка сестра? — Збентежено промовила Анна. У цей момент крізь шалені припливи ненависті й ревнощів до дружини став доходити справжній зміст того, що сталося.
— Адже я тобі казала… Посидь у шафі, поспостерігай, послухай… — В голові Ані знову прокинувся внутрішній голос.
— Коли ж ти навчишся прислухатися до того, що я кажу? Думай тепер, як будеш усе це розрулювати. Я тобі точно не допоможу. Це твої персональні випробування, Анечко. Успіхів, Геракле. — Внутрішній голос єхидно засміявся й замовк.*
— Вадику, мені дещо треба тобі розповісти… — Зніяковіло й дуже обережно почала Аня. — Дружина поняття не мала, як усе сказати чоловікові… Сказати так, щоб він не образився. Бо план помсти був підступний, і він уже був приведений у виконання.
— Але спочатку тобі терміново треба в туалет… — Нервово промовила Аня.
— Нащо мені в туалет? Я поки не хочу… — Вадим не зрозумів питання й відправив собі в рот останню порцію додаткової гречки. Чоловік узяв шматок хліба й став збирати на нього залишки підливи.
— Вадику… Я отруїла гречку. Я вилила туди всю пляшку послаблюючого. Через приправи ти не відчув. Це найсильніший і швидкодіючий препарат… Я купила найкраще, що було в аптеці.
— Що ти зробила? — Вадим відправив у рот шматок хліба з підливою. Чоловік відкинувся на стільці, закинув руки за голову й розсміявся. — Ань, я знаю, що в тебе чудове почуття гумору, але такого жарту я точно не очікував.
— Вадику, це не жарт. — Анна на всяк випадок відійшла в інший кінець кімнати.
— Я сьогодні в обід прийшла додому. Колега облила кавою брюки … Я бачила в домі твою сестру… Я подумала, що це твоя коханка, і що ти завів роман на стороні… Я вирішила так тобі помститися… — Зніяковіло промовила Аня.
У цей момент Вадим опинився на роздоріжжі… Вірити йому словам дружини чи ні…
А ще Вадим завжди повільно приймав їжу. Все ретельно пережовував і отримував задоволення від кожної ложки. Так його навчили батьки в дитинстві. Чоловік був гурманом. І навіть гречку з підливою чоловік їв так само довго, як найвишуканішу страву в ресторані.
Опинившись на роздоріжжі думок… Вадимові не довелося довго думати… Потужний поклик у туалет лавиною накрив чоловіка. Вадим схопився за живіт і кинувся у вбиральню.
— Схоже, не встигли… — Прошепотіла Анна й із жахом закрила рот рукою.
— Вадику, ти як? — Через пару хвилин Аня підійшла до туалету.
Чоловік вилаяся у відповідь.
— Вадюш, дуже важливо, щоб тебе знудило. А то нам ще їхати твою сестру рятувати… — Гукнула Аня крізь двері.
— Що ти зробила з моєю сестрою? — Викрикнув із туалету Вадим.
— Про все по порядку. Спочатку треба очистити шлунок. Я тобі тут пляшечку з водичкою поставила. Її треба випити, пару хвилин почекати, а потім два пальці в рот. — Анна з труднощами розуміла, як вона пояснить чоловікові свої подальші дії. Адже це була не вся помста…
А пояснитися довелося. Вадим виповз із туалету таким злим, яким його Анна ніколи не бачила.
— Перш ніж ти скажеш хоч слово, знай, що ти сам винуватий. — Випалила Аня. Внутрішній голос усе ж таки зжалився над дівчиною й підказав їй, що найкращий захист… Це напад.
— Ти мені не сказав, що до тебе приїде сестра. І я поняття не мала, що вона буде вдома. Я реально подумала, що це твоя коханка. — На всяк випадок Анна взяла в руки декоративну подушку. Щоб захиститися, якщо Вадим задумає в неї щось жбурнути.
— А запитати слабо було? І як ти взагалі опинилася з нею вдома в один час? Вона заїхала всього на годину… Ви не повинні були перетнутися… Що за пролита кава? Що з моєю сестрою? — Після спілкування з білим другом Вадим із труднощами приходив до тями.
— Вона жива. Я її вирубила, відвезла на дачу в гараж до батька й зв’язала. І у всьому цьому винен ти, Вадику. Якби ти нормально мені все сказав, нічого цього не було б. — Анна поглянула на чоловіка колючим поглядом.
— Ти що зробила? Вдарила мою сестру? Що з нею? Швидко поїдемо до тебе на дачу! — Вадим схопив ключі й вибіг на сходовий майанчик.
— Вадюш, давай краще поїдемо на моїй машині. — Тихеньким голосом додала Аня.
— Це ще чому? — Обурився чоловік. — У тебе тачка удвічі повільніше розганяється… Ми будемо довше їхати… Ти що, хочеш, щоб моя сестра була довше зв’язаною?
— Вадику, тут така справа, я якраз, коли повернулася в місто… Я надіслала до органів анонімний донос на твою машину. Що, мовляв, на ній перевозять заборонені речовини в особливо великих розмірах. — Аня на секунду замовкла, а потім продовжила…
— Ти сьогодні не за кермом був… Тому я тобі туди в багажник п’ять кілограмів борошна поклала… І там не пакети, де написано борошно… А такі підозрілі… Як у фільмах… — Анна ще міцніше вчепилася в подушку, яку з усіх сил притиснула до грудей.
Вадим кричав на весь будинок, поки поклик не направив його знову до туалету. Трохи заспокоївшись, чоловік спустився й сів у автомобіль до дружини.
Усю дорогу Анна й Вадим сварилися й з’ясовували стосунки.
Приїхавши на дачу, Аня вирішила першою добігти до сестри Вадима. Дівчина вибігла й з усіх сил кинулася до гаража.
— Свєточко, прости, будь ласка. Я не знала, що ти сестра мого Вадика. Я тобі зараз відклею рот, тільки обіцяй, що ти не будеш лаятися. Бачить бог, я не спеціально. Я думала, що він із тобою крутить на стороні. Будь ласка, пообіцяй, що ти не будеш лаятися. Кивни, якщо ти мене зрозуміла.
Світлана кивнула, і Аня відклеїла пластир.
— Не буду лаятися? — Світлана сплюнула й стала жадно ковтати повітря.
— Та я тебе зараз посажу за викрадення людини. І за спробу мене пришити. Ти ненормальна. Тобі не можна перебувати поруч із моїм братом. — Світлана непристойно вилаяся.
— Світлано, гаразд, давай тільки ти не наробиш дурниць. Давай без жорсткості. Ніхто не знав, що так буде… — Вадим допоміг Світлані розв’язатися й міцно обійняв сестру.**
— Труси, значить, в мене радянські… Я б на твою нитку подивилася… Канат для мікробів… — Фуркнула Анна, коли Світлана й Вадим вийшли з гаража.**
— Бурчиш, як стара баба. І що мій брат у тобі знайшов… Ти ж ходячий шматок проблем… — Пробурчала у відповідь Світлана.
— Так, дівчатка, досить. Давайте краще помиримося. Ань, у батька в домі є щось зігріваюче? — Вадим поглянув на дружину. — Пропоную сьогодні заночувати тут.
— Відразу попереджаю, нічого в домі без дозволу не чіпати… — Суворо промовила Аня й відчинила двері.
— Хочу шашлик, давай закрутимо… А то я так нічого й не поїв… Голодний, як вовк. — Вадим усміхнувся. — І щоб ніяких образ. Усі хороші.
Випивши пару чарок й заспокоївшись, Анна першою запросила сестру брата за стіл перемир’я.
— Ніяких образ! — Анна простягнула руку Світлані.
— Гаразд. Але труси я тобі нормальні все-таки подарю. Ти як-не-як дружина мого брата. Нічого, я цілий тиждень тут… На днях сходимо по магазинах. А за те, що я пережила, поки сиділа в гаражі… Ти все одно мені винна будеш. І за синець теж. Так що з тебе дві послуги тепер… — Світлана потиснула руку Ані й на всяк випадок знову вилаялася на адресу несподіваних пригод.
