Звуть мене Лариса. Будучи школяркою, я була легковажною і дратівливою. Мене не лякало це зловісне слово «майбутнє», адже я навіть не замислювалася про нього. Однак мрія у мене все ж була – своя дружна сім’я. Мама хотіла бачити свою дочку доктором, і, підозрюю, кандидатом медичних науки.
Але моїх звивин вистачало тільки на чергові гулянки з незрозумілими людьми. Тепер за ті неприємні моменти мені дуже соромно, з віком я усвідомила, наскільки дурним був кожен крок мого підліткового життя.
Прокинувшись після випускного місяці через два, зібравши на швидку руку всі документи, я вступила в медичний коледж. Маминій радості не було меж. Приміряючи медичний халат і шапочку, я не вірила своїм очам. В кінці серпня я переїхала в гуртожиток.
Мій коледж всього в годині їзди від будинку, але мама сумувала. А ось я – навпаки. Адже підлітки такі імпульсивні. І я не була винятком. Почалися щоденні заняття, на яких всі студенти зобов’язані були бути присутніми в формі, а саме – в халаті і шапочці. Мені все подобалося, але, як то кажуть, чим далі в ліс – тим більше дров.
З кожним днем ставало все складніше, матеріалу і конспектів для вивчення – більше, часу на відпочинок менше. Та при тому настільки менше, що харчувалися ми всі в основному вермішеллю швидкого приготування, оскільки не було часу готувати.
Одного вечора подруги потягнули мене на прогулянку в бар. Йти я не хотіла, та й душа не лежала, але все ж Віка вмовила.
Двоє чоловіків запалювали на танцювальному полі, активно глyшили пuво і придивлялися до нашої зграйки (вісім дівчат). У кутку за сусіднім столиком сидів один хлопець, і тихо пuв пuво. Решту я просто не помітила, і особливо не пам’ятаю. Мені все було байдуже, і танцювала я не дуже активно.
Незабаром наша компанія юркнула в гуртожиток. Уже біля входу мене зупинив той самий хлопець з бару, і попросив номер телефону. З думками «будь що буде» я продиктувала йому свій номер. Відчинилися двері, і вахтер впустила нас усередину. Наостанок крикнувши своє ім’я, я сховалася всередині величезного гуртожитку.
Зізнаюся, була заінтригована. Чекала дзвінка в той же вечір, але він не подзвонив. Потім безсоння, скрипливе незручне залізне ліжко. Здавалося, ця ніч триватиме вічність. А на світанку ми знову зажили за розкладом, пари, короткі перерви, і в обід – вермішель швидкого приготування.
Увечері пролунав довгоочікуваний дзвінок – це був він. На даний момент зовсім не пам’ятаю подробиць нашої розмови, але ввечері він приїхав до мого гуртожитку. Ми сиділи неподалік у парку на лавочці, базікали, кожен розповідав про себе. Коли прощались, я поцілувала його на прощання в щічку.
Піднялася на свій поверх, і до своєї кімнати не встигла дійти, як на мене накинулися подруги – мовляв, «ну як?». А ось Аня, сусідка по кімнаті, підлила оливи у вогонь, заявивши, що він «симпатичний». Дівчата дивилися із заздрістю, а я запитала, звідки вона знає. На що Аня відповіла, що бачила нас. Після її слів я навіть відчула маленький укол ревнощів, але тут же його прогнала. Адже Віктора я зовсім не знала.
Наcтупного дня я поїхала до подруги на день народження. Спочатку ми відпочивали у неї вдома, а потім попрямували в бар. По дорозі було темно, а Вітя телефонував постійно, що мене пристойно дратувало, адже дороги зовсім не видно було, і монітор служив ліхтарем. Після п’ятого збитого дзвінка я все-таки взяла трубку і накричала на нього. Навіть не пам’ятаю як, але погодилася на наступне побачення.
Побувши трохи вдома з мамою, я приїхала в місто і стала готуватися до довгоочікуваної зустрічі. Того вечора ми попрямували в бар неподалік, сіли за столик. Вітя взяв напої, і ми поринули в світ спілкування. Злякано подивившись на час, я зрозуміла, що запізнилася в гуртожиток, і тепер він закритий.
Читайте також: “Ти худнеш і приводиш себе в порядок, або я знайду коханку”
Кавалер заспокоїв, що я можу переночувати у нього. Це насторожило. Однак відігнавши погані думки, я вийшла з ним на вулицю в очікуванні таксі. Віктор тримав мене за руку, на душі було дивне відчуття затишку. Через п’ять хвилин ми вже їхали в таксі, залишаючи позаду бар, гуртожиток, і моє минуле. Адже з цього моменту все стало по-іншому.
На жаль, через кілька тижнів мені довелося кинути коледж і повернутися додому. Маму скоротили на роботі, і вона не могла тепер оплачувати рахунки за навчання. Проте, з Вітею стосунки продовжилися, і я часто приїжджала до нього на вихідні. З ним мені було спокійно і затишно. Я дуже чітко пам’ятаю той момент, коли зрозуміла, що закохалася. Він зустрів мене на автостанції з букетом квітів, обійняв і поцілував. Душа підказала, що наша доля – йти по життю разом.
