Заїхав я у торговий центр, продуктів прикупити. На парковці до мене підійшов чоловік, судячи із вигляду, безхатько. Яким же було моє здивування, коли я упізнав свого однокласника Юрку, і ще більше, коли я почув його історію

Загалом, попросив він грошей на їжу, я особливо його не розглядав.

– Знаємо ми на яку їжу. – Різко відповів я.

– Коля? – здивовано запитав чоловік. І тут я розглянув його уважніше. Я був у шоці.

– Юра?

– Угу.

– Ти чого це в такому вигляді? Що сталося?

– Довга історія. – Неохоче відповів Юра, не відриваючи погляд від асфальту.

Не чекав я такого повороту. У Юри малий бізнес свій був, торгівлею займався. А тут нате вам. Загалом, запропонував йому в кафешку зайти. Він довго впирався, але я наполіг на своєму. Зайняли столик, замовили їжі.

– Ну розповідай. Як до такого життя докотився?

– А що тут розповідати? – Несміливо сказав Юра.

– Так як що? Як що? Ти пропадаешь з радарів на рік, і тепер я зустрічаю тебе в такому ось вигляді.

Юра мовчав. При тусклому освітленні я розглянув на обличчі Юри безліч шрамів.

– А з обличчям у тебе що?

– А що з ним?

– Звідки шрами?

Офіціантка принесла замовлення. Юра мовчки взявся за їжу. – Випити б трохи. – Доїдаючи порцію, запропонував він. У закладах громадського харчування випивку не продають. Довелося сходити в інший відділ. Випивши, Юра помітно надихнувся.

– Пам’ятаєш, чому я зник? – раптом запитав він.

– Ну, дівчина у тебе, на кшталт, з’явилася, щось там з нею пов’язане. – Пригадав я.

– Все так. Спершу, ніби як, все добре було. Кіно, кафешки, квіточки та інше. Як і годиться. А коли я заговорив про перспективу одруження, вона заявила, що заробляю я замало. Та й взагалі, треба вже чимось серйозним зайнятися по життю. І тут вона каже, що є у неї знайомий. Мовляв, теж займається продажем, продає автомобілі. Бізнес прибутковий. Сказала зведе, а там подумаю.

Загалом, познайомився я з її другом. Дійсно представницький чоловік. Запропонував роботу. Нескладну. Мені дають гроші і адресу, я їду, зазвичай, в інше місто. Там віддаю гроші адресату, а він мені ключі від машини. Далі переганяю машину замовнику. З’їздив разок, все просто. Пригнав машину, отримав хороший відсоток і вільний.

– Ну, чому ти зник, тепер зрозуміло. А що ж сталося з тобою?

– Та зажди ти. Не перебивай. – роздратовано обірвав Юра і випив ще чарку. – Я ж розповідаю. Загалом, якось раз пропонують мені кілька машин перегнати. Справа простіше нікуди, мені тільки гроші відвезти треба, а машини прийдуть вагоном. Сума звичайно солідна, але я, сп’янілий минулим досвідом, беруся за справу. А дорогою мене підрізає дев’ятка. Я в кювет полетів. Отямився вже в лікарні. Грошей немає, машина розбита.

Загалом, з мене питати почали. А звідки у мене гроші такі? Пресувати почали. Ну під тиском я їм і віддав все, що мав. Тепер ось бомж. Бачиш, як в житті буває.

– Стривай. Але у твоїй же бабусі свій будинок. Невже у неї пожити можна? Та й дівчина …

– Так що дівчина? Не розумієш нічого? – обірвав Юра. – Дівчина кинула мене. Зараз з тим чуваком зависає, який мені машини ганяти запропонував. Я в цілому тепер думаю, що кидалово це все, і вона з ними заодно. Але чого вже тепер. Пізно, поїзд пішов. А бабусі нестало. Брат хату по-тихому на себе відписав. Я тепер там гість небажаний.

Шкода стало Юрку. Дав йому грошей. Додому на жаль взяти не можу, дружина не зрозуміє. Та й діти. Порозумівся з Юрою.

– Та не парся, Колян. Не твоя печаль. – Сказав мені Юра. – За гроші спасибі. Не згадуй лихом.

Втім, відпустити Юрку я не міг. Через знайомих домовився підселити його в гуртожиток студентський. Там же і роботу йому знайшли, сторожем. Поки так.

фото ілюстративне