Іван завжди вірив у просту істину, яку зрозумів ще зі школи: ніхто не дасть тобі нічого просто так.
Після закінчення університету Іван швидко знайшов стабільну роботу на повний робочий день і взяв квартиру в іпотеку. Однак з кредитом стало зрозуміло, що тягнути все самому буде непросто.
Він працював фактично без вихідних, намагаючись забезпечити себе, своїм новим домом і майбутнє. І хоча він був готовий працювати без зупинки, все почало ускладнюватися, коли він познайомився з Аліною.
Вони з Аліною почали зустрічатися, і через півроку вирішили одружитися. За кілька місяців у них народилася дочка, і Іван відчув, що його життя змінилося.
Це було щасливе і водночас важке час для нього. Вони разом почали вести домашнє господарство, однак з часом Іван почав помічати одне неприємне питання, яке почало турбувати його більше за все — стосунки з його тещею, Світланою.
Світлана була тим типом людей, які, здається, не вміють жити з фінансами. Її фінансове становище виглядало трохи нелогічно: працюючи на досить добре оплачуваній посаді, вона постійно забувала про важливі речі, такі як рахунки за комунальні послуги, не могла підтримати порядок у будинку, часто витрачала гроші на непотрібні покупки.
І що найбільше обурювало Івана, так це те, що його дружина віддавала майже всю свою зарплату матері. Такі ситуації ставали нестерпними, і Іван часто намагався це обговорити з Аліною, але та не розуміла, чому чоловік так обурюється.
Одного разу, коли питання про декретну відпустку стало важливим, пара прийняла рішення: Іван піде в декрет, оскільки його зарплата була значно вищою за зарплату Аліни.
Вони домовилися, що Іван буде надавати невелику допомогу Світлані, адже це була його роль у декреті. Однак, через певний час чоловік дізнався, що виявляється, не тільки дитяча допомога йде на підтримку тещі, а й половина їхнього спільного сімейного бюджету!
Це викликало у Івана обурення, адже його життя стало суцільним заробітком для родини, для виплати іпотеки та підтримки тещі Світлани.
“Я не можу більше так жити!” — обурено сказав Іван одному зі своїх друзів. “Ми з Аліною працюємо без вихідних, а половина нашого бюджету йде їй на всяку дрібничку. Теща навіть не цінує те, що я роблю для них!”
Він почав все більше відчувати, що його зусилля не оцінюються належним чином. Світлана, здавалося, зовсім не розуміла, наскільки сильно Іван допомагає їй і її дочці.
Замість того, щоб дякувати, вона часто критикувала його, ставила під сумнів все, що він робить. Одного разу під час сімейної вечері Світлана знову почала обурюватися на зятя:
“Ти все не так робиш! Це не твої гроші, чому ти вирішуєш, скільки я повинна отримати?” — сказала вона з відчутною гнівною ноткою в голосі.
Іван, витираючи піт з лоба, відповів: “Я не кажу, що це мої гроші, але якщо ви не розпоряджаєтеся ними грамотно, то хто тоді має це робити? Ми працюємо для нашої родини, для нашої дитини, а не для того, щоб фінансувати ваші потреби без кінця!”
Аліна, яка сиділа поруч, мовчки ковтала свої емоції, а потім лише тихо сказала: “Мама все ж таки багато допомагає нам з дитиною, і я знаю, що вона не може обійтися без підтримки. Ти не розумієш, як це важливо для неї.”
важко зітхнув і повернувся до своїх думок. Ситуація ставала все складнішою, і чоловік вирішив змінити підхід. Він почав все купувати самостійно: якщо Аліна чи дитина хотіли щось, то вони повинні були скласти список, а він вже сам купував все необхідне.
Це було важким кроком, але він вважав, що це найкращий варіант, адже він не міг більше терпіти такої ситуації. Через тиждень після цього Світлана знову приїхала до зятя і висунула вимогу, щоб він негайно віддав їй гроші.
Вона заявила, що допомагає дочці сидіти з їхньою дитиною, тому Іван тепер нібито “винен” їй.
“ Ти навіть не можете повернути частину грошей за те, що я допомагаю вам!” — сказала Світлана, намагаючись переконати Івана.
“Це абсурд!” — відрізав Іван. — “ Ви бабуся і це ваш рідний онук?”
Однак цього разу Аліна підтримала свою матір, і в будинку виникла суперечка.
Іван не витримав: “Я більше не можу так жити. Ти не хочеш брати на себе відповідальність за нашу родину, і я втомився бути єдиним, хто тягне цей весь тягар!”
Аліна, розгнівавшись, заявила: “Добре, я піду працювати, а ти залишишся вдома з дитиною. Це твоя роль!”
Чоловік був вражений. Як так? Він працює, платить за іпотеку і все для того, щоб забезпечити родину, а тепер його змушують залишитися вдома?
В кінці кінців Іван вирішив подати заяву на розірвання шлюбу. Він не міг більше терпіти такої ситуації, коли все залежить від нього, а його зусилля не оцінюються.
“Як я можу жити з людиною, яка не хоче брати відповідальність за свою родину?” — думав Іван, вирішуючи, що так буде краще й чесніше.
Шановні читачі а яка ваша думка з цього приводу?
Галина Червона
