“Жити разом будемо, але забезпечувати твого сина я не забов’язаний”

Я зустрів гарну жінку. Нам по тридцять, у нас чудові стосунки, ми схожі за характером. У неї є син, вона мені розповіла про це відразу. Я її зрозумів і прийняв, але поставив умову – у дитини є свій батько, і хай він його забезпечує. Я не збираюся його уникати, але дарувати іграшки, одяг і в цілому забезпечувати його я не хочу. Будемо дружити і спілкуватися, але не більше того. Тільки за таких умов я погодився з’їхатися.

Вона сказала, що всі матеріальні витрати за сина ляжуть на неї і на її колишнього чоловіка. Все-таки, це дійсно не моя турбота.

Кілька місяців все складалося чудово – її колишній справно надсилав матеріальну допомогу, вона щось сама купувала своєму пацану. На мені витрат ніяких не було. Але нещодавно почалися ввічливі прохання купити смачненького або шмотку якусь.

Читайте також: “У мене скоро весілля, але вас не запрошено”: Через дівчину з забезпеченої родини відцурався батьків, навіть на поxopoн не приїхав

Я не жлоб і непогано заробляю, але я не хочу витрачати свою зарплату на чужу дитину! Я хочу свою! Я вражений, що вона може у мене таке просити після нашої домовленості! Невже вона забула?

Я не хочу її образити і мені трохи соромно нагадувати про свої умови. Як максимально коректно поставити її на місце і змусити не звалювати на мене фінансові питання, що стосуються її сина?