Коли моєму синові Дані запропонували роботу в Швеції, я була неймовірно щаслива. Його цінують, він кращий! Але тільки потім я усвідомила, що його підвищення значить для мене. Адже він там буде жити, одружиться. Я його і онуків буду раз на рік бачити в кращому випадку. І навіщо я йому репетиторів наймала? Прилаштуватися на роботу в міжнародну компанію допомагала? Жив би як всі, одружився з Танею або Світланою, купив квартиру в сусідньому районі.
Дівчину син знайшов собі вже через пів року. Її звали Аніка. Де вона вчила українську, я так і не зрозуміла. Система освіти у них відрізняється від нашої. Стали вони жити разом. Через Кілька місяців Даня повідомив про те, що вони з Анікою приїдуть до мене в гості. Щось на кшталт знайомства з нареченою. Я зраділа, покликала сестру рідну з донькою. Ми весь день біля плити стояли. Салатики нарізали, Наполеон спекли. Живемо ми скромно, але чим багаті, тим і раді.
Увечері дзвінок у двері. Приїхали! Аніка виявилася бляклою блондинкою на голову вищою мого сина, який баскетболом в школі займався. Ні грама косметики, просторий светр, безрозмірні штани. Брутальна. Неприваблива. Скупо посміхнулася. Сіли за стіл.
Я на тарілку Анікі поклала побільше їжі. Вона спробувала і відсунула від себе. Син запитав у неї, чому вона не їсть. А вона голосно по-українськи відповідає: «Несмачно». Я пішла на кухню, серце защеміло. Не таку невістку я хотіла, не таку. Увійшла моя сестра: «Тань, ну що ти. Головне, щоб вони одне одного любили. Ну подумаєш, вона майонезні салати не їсть. Може, на дієті людина? Давай торт їй запропонуємо!» Але і від торта Аніка відмовилася. Склянку води випила.
Даня став у мене відпрошуватися, домовився з хлопцями влаштувати щось на зразок парубочого вечора. «Мам, посидиш з Анікою? Я вранці повернуся!» Я кивнула. Не замикати ж сина вдома. Але і з невісткою своєю майбутньою сидіти в квартирі не було ніякого бажання. «Аню! Нічого, що я буду кликати тебе так? Давай, збирайся, ми з тобою в магазин місцевий сходами. Купимо ті продукти, які ти любиш. Приготуємо разом ті страви, які ти їси, до яких звикла. Не сидіти ж тобі голодної в гостях?» Аніка мовчки піднялася і одяглася.
Ми вийшли і по снігу пішли в магазин. «Ви мене вибачте, у мене апетит від стресу пропав. Я готова їсти все, що ви мені дасте» Я зітхнула з полегшенням. «Давай тоді шампанське купимо і відзначимо наше знайомство?» – запропонувала я. Аніка кивнула. Я вибрала найдорожче шампанське. Ми поверталися додому. За два кроки від будинку у мене несподівано роз’їжджаються ноги і я падаю на спину, забилася добряче. Аніка стоїть наді мною і кліпає очима.
«Підніми мене … Ні, не піднімай. Спина болить. Чіпати не можна. Швидку треба викликати» «Можна ваш телефон?» – питає Аніка і присідає біля мене. «Я його вдома забула» – відповідаю я. «Візьми у мене ключі в кишені» «Я боюся, що я не знайду ваш будинок» – зі сльозами на очах каже Аніка. І тут вона піднімається, крутить головою. Бачить алею, освітлену ліхтарями. Знову сідає переді мною, бере мене на руки і біжить зі мною в бік дороги. Я намагаюся щось їй сказати, але починаю втрачати свідомість. Приходжу в себе тільки в лікарні.
Обстеження позаду, нічого серйозного, тільки забиті місця. У коридорі сидять мій син і Аніка, яка дотягла мене до проїжджої частини і попросила перехожих викликати швидку. Так, вона не красуня з локонами, помадою і туфельках на підборах. Так може, це навіть і краще? Аніка чуйна і добра дівчина. Думаю, Даня з нею не пропаде.
Фото ілюстративне з вільних джерел
