Свою долю Женя буквально ухопила на «гачок», коли, мало не пропустивши свою зупинку, почала посилено проштовхуватись між пасажирами маршрутки до виходу.
Відчувши під ногами тверду поверхню, полегшено зітхнула, що встигла.
Озирнувшись довкола, аби зорієнтуватись перед початком пішохідного старту, вона раптом побачила, що її сумочку нахабно тримає в руках незнайомий молодий чоловік.
Смикнувши за ручку, вона вигукнула: ” Що ви робите?”
“Що роблю?! Це ви зачепили своєю сумочкою мою куртку і витягли мене з маршрутки!”
” Я? Що ви вигадуєте!” – обурено відповіла Женя.
“Самі подивіться” – проказав хлопець.
Незнайомець не брехав: дівчини сумочка так зачепилась за кишеню його куртки, що вони вдвох ледь відчепили її, намагаючись не дорвати й так трохи пошкоджену металевою защібкою тканину.
” Вибачте. Я не хотіла.”
” Не треба. Нічого страшного. Ось тільки я мав намір зійти на наступній зупинці. Доведеться пішки пройтися”.
” Чому ж ви не зупинили мене, не сказали, що я зачепила вашу куртку?”
“Ви так енергійно рухалися до виходу, що не хотілося вам завадити”.
Вже згодом Леонід зізнався, що ще в маршрутці задивився на дівчину, тому навіть зрадів, що знайшовся несподіваний привід з нею познайомитися. Тому й не пручався.
Женя на той момент закінчувала університет. А він працював. Вже й на квартиру собі заробив. Саме їхав оглянути один із варіантів.
Запропонував дівчині піти з ним, аби допомогла визначитися. І вона, забувши про все, несподівано для себе погодилася.
Відтоді вони не розлучалися. Леонід виявився добрим та турботливим, одним словом – мрія будь-якої дівчини.
Але Жені цього було замало: їй хотілося щоденної романтики. Незважаючи на перше враження від їх незвичної зустрічі, хлопець, на її думку, був «приземленим», весь час сидів біля комп’ютера, програмував.
А дівчині мріялось, щоб центром його всесвіту була саме вона. Тому, коли Леонід запропонував їй руку і серце, вона раптом у відповідь запитала:
“Уяви на вершині гори прекрасну квітку. Зірвавши її для мене, ти упадеш. Чи зробив би ти це для мене, знаючи, про це?”
Хлопець якось дивно поглянув на неї і нічого не відповів. А Женя все трактувала по-своєму:
” Значить, ні? То такою буде й моя відповідь”.
Зимовий січневий ранок видався сонячним.
Почувши сигнал про повідомлення, Женя взяла телефон в руки і читала: “Кохана, я б не зірвав ту квітку для тебе, знаючи, що мене не буде..” Але..
Мені потрібно бути поруч, бо ти така неуважна, завжди потрапляєш у якусь халепу. Маю бути поруч, аби тримати тебе за руку чи обіймати, коли потрібна моя підтримка.
Та якщо хтось любить тебе більше за мене, то я готовий зірвати цю квітку для тебе, люба. Прощавай, кохана, і до зустрічі”.
Сльози великими краплями стікали по обличчю дівчини: “Яка ж я..Він любить мене!».
Женя зрозуміла це тільки тепер, коли може втратити коханого. Зателефонувала йому, але він був поза зоною.
Згодом зателефонував сам, з іншого номера. Заспокоїв, що з ним все добре. А Женя у розпачі закричала:
” Коханий, забудь про ту вигадану квітку кохання! І про відмову! Я згодна вийти за тебе заміж! Я так боюся тебе втратити”.
” Зіронько моя! Хіба ж я сумнівався?! Не бійся! я скоро приїду і буде наше весілля”.
Тепер вона знає, що так і буде. Бо їй пообіцяв найнадійніший, найкращий чоловік на світі – її коханий Леонід.
Автор: Нінелія
Історія написана спеціально для osoblyva.сom
Передрук в повному обсязі заборонено без письмового дозволу власника Сайту. Будь-яке використання матеріалів (у тому числі фотографій)– суворо заборонено.
