Знайшла собі сина в тyaлетi вокзалу, а згодом там же і чоловіка

На вікні в жіночому тyaуалеті вокзалу стояла люлька з немовлям. Поки малюк мирно спав, ніхто не звертав уваги на те, що там стоїть ця люлька. Кожна жінка думала, що мати дитини в кабінці вирішує свої справи.

Метушня піднялася тільки, коли малюк прокинувся і почав плакати. Але і в цей момент пильних громадянок виявилося небагато, вірніше зовсім не виявилося нікого, крім Лариси. Жінка підійшла до колиски і стала похитувати її зі словами, зверненими до кабінок:

– Мамочко, поквапся, малюк турбується!

Від погойдувань немовля кричати перестало, і Лариса вирішила почекати, поки мати дитини вийде, ну не кидати ж малюка напризволяще. Минуло десять хвилин, двадцять, але ніхто так і не підійшов забрати люльку. Лариса вирішила відстежити зайняту стільки часу кабінку і стала придивлятися хто з відвідувачів куди входить і звідки виходить. Вистачило п’яти хвилин, щоб зрозуміти, що ні в одній з кабінок зниклої матусі немає.

Лариса швидко збагнула, що потрібно віднести люльку на пост охорони, там розберуться і по гучному зв’язку клич дадуть. Тільки де ось він цей пост? Лариса взяла дитину і пішла на пошуки. За вказівниками їй вдалося дістатися до охорони досить таки швидко.

– Вітаю! Приймайте постояльця, в тyaлеті підібрала.

– Жінкo, Ви що, дитинy вкрали, та ще й до нас принесли?

Приємний вусатий чоловік років тридцяти п’яти намагався жартувати.

– Так, Боже упаси, зараз розповім, як це сталося

Лариса розповіла начальнику охорони все що було в тyaлеті в дрібних подробицях і в кінці серйозно так додала:

– Ось як Ви думаєте: випадково забула, або спеціально залишила?

Вусатий чоловік не зводив очей з Лариси і ловив кожне її слово, але було видно, що думає він зовсім про інше.

– Як Вас звати, рятівницt дітей?

– Лариса, Ви не відповіли на моє запитання!

– Ларисo, люба, зараз ми викличемо наряд поліції, вони розберуться і дадуть Вам відповідь. А у Вас, до речі, свої діти є?

– Ні, я не заміжня. А яке відношення це має до справи?

– Як яке? Абсолютно пряме. Ви не чуєте запах? Хтось із нас повинен поміняти підгузок. А, виходить, ми з Вами обоє недосвідчені. У мене теж діти не мають … поки.

– Так, Ви маєте рацію, тхне. Ще б де чистий підгузок то взяти.

Вусатий чоловік, звали його, до речі, Анатолій, запропонував Ларисі прогулятися до магазину через дорогу від вокзалу. Пішли вони, природно, всі разом: Анатолій ніс люльку і злегка обнімати жінку за талію. Це була перша прогулянка в майбутньому щасливої ​​сімейної пари, але це вже інша історія, повернімося до немовляти в колисці.

Поки Анатолій і Лариса переодягали, годували і няньчили малюка, загін поліції вів пошуки матері, яка покинула його в тyaлеті. Насамперед були переглянуті камери відеоспостереження, за якими вдалося скласти приблизний портрет підозрюваної. Потім орієнтування розіслали по всіх поїздам, які нещодавно відправилися.

Схожа жінка проїхала одну станцію і вийшла, хоча квиток її був оплачений на більш тривалу дистанцію. Затримати підозрювану вдалося тільки на наступний день. Нею виявилася неповнолітня жителька одного з довколишніх сіл. Її кинув хлопець, батько дитини. Одна вона ростити малюка не хотіла, тому придумала ось такий ось план.

Дівчина, чомусь вирішила, що її ніколи не знайдуть.

Читайте також: “Давай про оплату домовимося, ми вам двох дітей, а ви нам що?”: Через 20 років дізнались, що батьки нам не рідні і ми зовсім не брати

– Ну, там народу то багато ходить, думала, загубившись … Про камери то я зовсім не подумала.

Дитину цій матусі, природно, не повернули. За такі провини батьківських прав позбавляють «автоматом», та ще й звинувачення пред’являють. Доля дитини вирішилася дуже швидко, хлопчик залишився в руках тієї, яка його знайшла. Лариса і Анатолій вирішили, що вони просто зобов’язані усиновити дитину, яка стала причиною їхнього знайомства.

Джерело.