— Олексію, ти обговорив з мамою питання щодо квартири? — поцікавилася Алла, звертаючись до чоловіка.
— У суботу навідаюся до неї, бо на тижні зовсім не мав часу.
— Будь ласка, не затягуй. Ми два місяці як розплатилися за іпотеку — за нашу однокімнатну квартиру. Вона ж обіцяла, що ми поміняємося. Полінка через два місяці йде у перший клас. Треба владнати всі питання з обміном до вересня.
У суботу Олексій рано-вранці поїхав до матері. Та невдовзі повернувся з похмурим обличчям.
— Люба, мені дуже шкода, але мама сказала, що передумала. Тепер вона не хоче жити в однокімнатній квартирі, — промовив він.
— Як це так? Вона ж обіцяла! Якби не її рішення вісім років тому, ми давно могли б купити двокімнатну квартиру й жили б собі спокійно. А ти впевнений, що правильно її зрозумів? — недовірливо промовила Алла.
— Так, усе правильно. Якщо сумніваєшся — подзвони сама, — сказав Олексій.
— Зараз же й подзвоню, — твердо відповіла Алла, набираючи номер свекрухи.
— Знаєш, Аллочко, я тут подумала й вирішила, що нам не варто мінятися квартирами. Я вже звикла до цього місця, тож залишмо все, як є, — спокійно сказала Ольга Геннадіївна.
— Як же так, Ольго Геннадіївно? Ви ж обіцяли! — вигукнула Алла, не стримуючи обурення.
Свекруха коротко попрощалася й поклала слухавку.
Після весілля батьки Алли зробили молодятам щедрий подарунок — чималу суму грошей, якої цілком вистачало на перший внесок за двокімнатну квартиру. Молоде подружжя справді збиралося здійснити цю мрію. Але у їхні плани втрутилася Ольга Геннадіївна. Спочатку вона вмовила сина, а потім і Аллу з його допомогою.
— Аллочко, навіщо вам зараз поспішати з двокімнатною квартирою? На перший час і однокімнатна підійде. Краще частину грошей вкладемо в ремонт дачі. Влітку зможемо чудово проводити час усією родиною, — переконувала свекруха.
— Ольго Геннадіївно, мені вже 25 років, а Льоші — 27. Ми не плануємо відкладати питання дітей. Нам справді потрібна двокімнатна квартира, — наполягала Алла, не погоджуючись.
— Звісно, Аллочко, навіть краще — трикімнатна квартира. Я ж вірю, що ви не обмежитеся однією дитиною, — з усмішкою сказала свекруха. — Ось мій план: ви берете в іпотеку однокімнатну квартиру й частину грошей виділяєте мені на ремонт дачі. Коли виплатите іпотеку, ми просто поміняємося квартирами. Я переїду до вас — мені одній багато місця не потрібно, а ви житимете у моїй трикімнатній квартирі.
Аллі ця пропозиція тоді не дуже сподобалася, але вона вирішила уточнити у чоловіка:
— А як же твоя сестра Вероніка? Хіба вона не має частки у тій трикімнатній квартирі?
— Ні, — запевнив її Олексій.
Коли Вероніка вийшла заміж і поїхала до Чернівців з Нікітою, їм терміново знадобилися гроші, і ми з мамою вирішили викупити її частку, — пояснив Олексій. Алла попросила чоловіка показати документи на квартиру. Ознайомившись із ними, вона переконалася, що трикімнатна квартира справді належить Ользі Геннадіївні та Олексієві на правах спільної власності.
Невістка погодилася. На дачі зробили чудовий ремонт, узяли однокімнатну квартиру, а за вісім років їм вдалося повністю виплатити іпотеку. Через рік після весілля з’явилася Поліна. Алла й раніше здебільшого працювала вдома, тож навіть у декреті могла приносити стабільний дохід.
І ось тепер Ольга Геннадіївна відмовлялася дотримуватися своєї обіцянки. У їхній маленькій однокімнатній квартирі стало зовсім тісно. Доньці невдовзі йти до школи — потрібно облаштувати робоче місце, поставити стіл, створити хоч якийсь куточок для навчання.
— Льошо, що ж нам тепер робити? — схвильовано промовила Алла, дивлячись на чоловіка. — Продавати цю квартиру й знову брати іпотеку? Я так мріяла, що ми нарешті звільнилися від цього тягаря. У мене просто не стане сил починати все спочатку. Але й залишатися тут важко. Поговори з мамою ще раз. Якщо вона не збирається виконувати обіцяне, нехай викуповує твою частку або продавайте трикімнатну квартиру й діліть гроші. Щось треба робити, Олексію.
Тільки Ольга Геннадіївна стояла на своєму. Її не можна було переконати. Алла навіть звернулася до юриста, щоб отримати пораду, як діяти у цій непростій ситуації. Але й там їй сказали одне й те саме:
— Або домовляйтеся мирно, або готуйтеся до суду.
Жінка добре розуміла: Олексій ніколи не подасть позов на власну матір. «Що ж робити?» — думала вона, відчуваючи, як образа стискає горло. Сльози котилися щоками, і Алла докоряла собі за довірливість.
Після кількох хвилин образи в її серці спалахнула іскорка рішучості. Вона почала вибудовувати новий план на майбутнє — тверезий і продуманий. І коли виклала його чоловікові, у її голосі не залишалося місця для компромісів.
— Буде так — і ніяк інакше, — сказала Алла.
Олексій погодився, адже в глибині душі відчував провину: саме він колись переконав Аллу віддати гроші Ользі Геннадіївні. План Алли був простий і чіткий: три роки суворої економії. Олексій бере підробіток, усі кошти відкладаються на окремий накопичувальний рахунок, доступ до якого має лише вона. Після трьох років — нова іпотека й власне житло, без жодних «домовленостей».
— І ще, — твердо додала Алла, — я скорочую спілкування з твоєю матір’ю до мінімуму. У гості до неї більше не піду. І нехай вона, будь ласка, не приходить до нас. Якщо ти хочеш бачитися з нею — будь ласка, можеш узяти Полінку й навідатися сам. Але я з нею спілкуватися не хочу. І на дачу я більше не поїду. Нехай сама садить, поливає, доглядає. Вісім років я працювала на її ділянці — досить.
Ольга Геннадіївна сприйняла рішення невістки напрочуд спокійно. Вона була впевнена, що Алла трохи поображається, та з часом усе мине, і життя повернеться у звичне річище.
Минуло два роки — і Алла залишалася непохитною. Для неї свекруха тепер була чужою людиною. На рідкісних зустрічах у нейтральних місцях вона лише кивала на привітання, не заводячи розмови.
Алла не відвідувала Ольгу Геннадіївну й не запрошувала її до себе. На дачі ж відчувалася нестача її допомоги. Колись, маючи вільний графік, невістка могла приїхати будь-якої миті й допомогти свекрусі. Тепер же Ользі Геннадіївні доводилося справлятися самій. Вона давно відвикла від такого обсягу роботи в саду.
Одного разу на початку серпня Олексію зателефонувала сусідка з дачі:
— Льошо, вашу маму забрала швидка. Не розумію, навіщо вона пішла прополювати грядки в таку спеку. Її відвезли у лікарню.
Олексій вирушив до матері, прагнучи швидше дізнатися, що сталося. Розмова з лікарем його не порадувала:
— У вашої матері серце. Ми докладемо всіх зусиль, зробимо все можливе, але процес відновлення буде тривалим і важким.
Ольга Геннадіївна пробула в лікарні понад місяць. Справді, стан поліпшився: мова майже повністю повернулася, одна рука функціонувала добре, а на іншій, пальці почали трохи рухатися. Та, як передбачав лікар, встати на ноги їй так і не вдалося.
— Алло, через три дні нам потрібно буде забрати маму додому, — сказав Олексій. — Вона пропонує, щоб ми переїхали до неї у квартиру, щоб тобі було зручніше доглядати за нею.
— Любий, а хто сказав, що я зобов’язана доглядати за Ольгою Геннадіївною? І я не збираюся жити в чужому домі, — відповіла дружина.
— Аллочко, я ж цілий день на роботі, а ти залишаєшся вдома, — з недовірою промовив чоловік. — До того ж у тебе є досвід. Ти ж доглядала за своєю мамою, коли та відновлювалася після операції два місяці.
— Так, досвід у мене є, і я розумію, наскільки це важко. Ти маєш рацію. Я дбала про свою маму, не перекладаючи відповідальність на чужих людей. У твоєї матері теж є рідна донька — Вероніка. Чому ти не пропонуєш їй доглядати за матір’ю? У неї з чоловіком достатньо простора трикімнатна квартира. Сьогодні перевезти матір туди не складає труднощів — є спеціалізовані транспортні послуги. У чому проблема?
— І ти збираєшся доручити мені це важливе завдання? — обурився чоловік.
— Яку відповідь ви з Ольгою Геннадіївною очікуєте, особливо після того, як вона привласнила мої гроші, які багато років збирали мої батьки? — різко відповіла Алла.
— Який вихід ти пропонуєш? — запитав Олексій.
— Ніякого. Це завдання лежить на твоїх плечах, а відповідальність — на твоїй сестрі Вероніці. Чому я маю розв’язувати її проблеми замість вас? А взагалі, ти, чоловік, приймай рішення, — твердо промовила Алла.
Наступного ранку Олексій приніс Аллі новину від матері: родина сина переїжджає до Ольги Геннадіївни. Алла буде доглядати за свекрухою, а натомість та обіцяє подарувати їхній доньці Полінці свою частку квартири до досягнення повноліття.
— Я на це не поведуся, — усміхнулася Алла.
— Передай Ользі Геннадіївні мою пропозицію: вона оформляє дарчу на моє ім’я найближчими днями. І, звісно, з довідкою від лікаря про її дієздатність. Коли всі ці документи будуть у мене на руках — ми переїжджаємо в її квартиру. Ми здаємо нашу однокімнатну квартиру, а кошти підуть на послуги медсестри, яка доглядатиме за Ольгою Геннадіївною в першій половині дня, поки я працюю. У другій половині дня я беру на себе догляд, а на вихідних — твоя черга, Льошо.
— Мама не погодиться. Вона скаже, що ти забираєш у неї житло і відправляєш її в будинок для літніх, — з легким сумом мовив чоловік.
— Льошо, так можна оформити дарчу з правом проживання, — впевнено сказала Алла.
Через сорок хвилин зателефонувала Вероніка:
— Алла, те, що ти робиш, можна назвати лише одним словом, і то негарним! — кричала вона.
— Це мої вимоги, — твердо відповіла Алла. — Я не прошу вас їх приймати. Ти можеш сама приїхати й доглядати за Ольгою Геннадіївною, або перевезти її до себе. Які у вас можуть бути претензії до мене, до тієї, кого Ольга Геннадіївна завжди сприймала як чужу людину? Це ваша мама, це ваша справа, і вам вирішувати, а не мені, — суворо підсумувала Алла.
Свекруха погодилася з пропозиціями невістки. Після цього догляд за нею був на найвищому рівні. Половину дня зі свекрухою перебувала жінка з медичною освітою, а потім приходила Алла. Полінка також не забувала про бабусю: дівчинка розповідала їй новини зі школи та разом із нею дивилася телевізор.
Процес лікування та догляду приніс свої результати. Обидві руки Ольги Геннадіївни почали функціонувати. Вона навіть змогла займатися в’язанням. Вероніка не приїжджала до матері, підтримуючи зв’язок лише телефоном. Вона звинувачувала Аллу в тому, що та, вивудила у свекрухи її частку квартири.
У підсумку Алла з родиною змогла впорядкувати своє життя: квартира стала їхньою власністю, догляд за свекрухою був організований професійно, а Полінка змогла зростати в атмосфері турботи та спокою. Попри всі труднощі, сім’я отримала стабільність і змогла почати нову, спокійну главу свого життя.
