– Та ні – знизав плечима я – Просто повз проходив.
– Ходімо, я тебе з кимось познайомлю – посміхнулася бабуся і взявши за руку потягнула за собою.
Пручатися я не став, і вже через кілька хвилин ми спускалися в підвал на задньому дворі храму.
– Ігоре Степановичу! – відкриваючи двері в комірчину, покликала вона – Тут до вас прийшли!
Не розуміючи, що відбувається я ступив усередину, назустріч запаху свіжого дерева і ладану. Це була майстерня іконописця. Прикрашені золотом ікони, тьмяно блищали в світлі, що падало через крихітне вікно під стелею. Бабуся непомітно пішла, і я залишився в оточенні незнайомих мені осіб святих.
– Привіт, я Ігор – пролунав голос позаду.
Я обернувся і побачив перед собою здоровенного, бородатого байкера, який протягує мені руку.
– Артем – відповів я на вітання – Це ви малювали? – відразу запитав я.
– Так я – кивнув він, витираючи руки маслянистою ганчіркою.
– Щось не схожі ви на віруючого – посміхнувся я.
– Чому ні? На голові хустка – він вказав на свою бандану – На грудях хрест – з цими словами він постукав пальцем по татуюванні у вигляді розп’яття.
Я не знав, що відповісти.
– Гаразд розслабся! – добродушно засміявся він – Сідай!
Я присів і побачив, що крім ікон тут ще є приголомшлива бібліотека з збірками творів багатьох відомих авторів. У тому числі Шавченка.
Байкер пішов кудись за стійку і продовжував уже звідти.
– Бог він в серці живе. Для того щоб бути з Ним не обов’язково обряди творити або молитися і лоб розбивати. Але! – тут він зробив паузу – На служби ти не ходиш, тільки тому що лінь тобі, а вони потрібні щоб дух зміцнювати і тіло.
Через хвилину з-за стійки, замість байкера вийшов отець, в повному вбранні і з хрестом золотим. Я був просто приголомшений від усього побаченого.
– Мені час на службу – сказав він – І ти приходь. Хоч з плеєром у вухах там стій, але щоб відстояв як штик. Зрозумів?!
– Зрозумів – я урочисто віддав честь і ми зі сміхом вийшли з підвалу на світ Божий.
