– Бабусю, я сьогодні отримала дві п’ятірки! – крикнула Аня і вбігла в квартиру.
Бабуся сиділа на дивані вся в сльозах, а поруч з нею сусідка тітка Маша.
– Чому ти плачеш? -Запитала дівчинка, – З мамою щось?
Бабуся глибоко зітхнула, витерла сльози, обняла свою внучку і сказала,
– Мами більше немає. Мама наша полетіла високо високо. Вона тепер зверху буде дивитися на тебе.
Мама Ані дуже довго хвоpіла і завжди заспокоювала дочку, що все минеться, і все буде добре. Але на жаль, хвоpоба взяла своє. Після похopону мами, бабуся стала сильно здавати і незабаром злягла, дівчинці довелося доглядати за нею, більше родичів у них не було, батька свого вона ніколи не бачила, а мама ніколи про нього не розповідала.
-Бабусю, як ти себе сьогодні почуваєш? – запитала Аня йдучи вранці до школи, – у мене сьогодні 4 уроки, я прийду швидко, ти не переживай, я зараз піду до тітки Маші попрошу, щоб вона до тебе сьогодні зайшла.
І втекла з квартири.
Сьогодні Анютка як ніколи поспішала зі школи, ноги самі бігли. Коли вона була вже біля будинку, побачила біля під’їзду розгублену сусідку, вона погладила дівчинку по голові і сказала:
– Анечко, бабусю забрали в лікарню, але ти не хвилюйся, у мене поживеш, місце знайдемо. Ось побачиш вона швидко одужає.
Так дівчинка опинилася у великій родині. У Тітки Маші було три сина, дочка і кіт Мурзик. Всі діти були раді приходу Ані. Особливо кіт, він постійно сидів у неї на колінах і співав свої пісні, чекав і зустрічав її зі школи.
Через два тижні бабусі не стало. Тітка Маша стала пробувати удочерити дівчинку, але їй відмовили, що і зрозуміло було, своїх четверо дітей, до того ж вона одна їх виховувала.
– Що ж нам робити, Анечко, як бути, заберуть тебе в інтернат, а ми вже так звикли всі до тебе, а Мурзик більше всіх.
І тітка Маша згадала про свою молодшу двоюрідну сестру Олену, яка жила в іншому місті, працювала в адміністрації, але у неї з чоловіком не було дітей і вони завжди мріяли про дитину. Подзвонила їй, та не довго думаючи наступного дня приїхала.
Кілька тижнів пішло на оформлення документів. Аня плакала, коли їхала з рідного дому, тут залишалося все, що вона любила і цінувала.
Приїхавши в свій новий будинок, Аня з початку трохи хвилювалася, думала, як вона буде жити в таких хоромах. Квартира була великою, всі меблі білими, навіть кухонний гарнітур був блискуче білого кольору. Але Тітка Олена з дядьком Михайлом виявилися дуже турботливими і милими людьми, вони взяли Аню як свою рідну дочку, душі в ній не чули.
Одного ранку в двері подзвонили, тітка Олена відкрила двері, на порозі стояв чоловік, представився Віталієм і сказав, що він батько Анюти.
Віталій довго розмовляв, він приїхав здалеку, щоб забрати доньку до себе. Але Тітка Олена з дядьком Михайлом звичайно були проти, вони дуже звикли до неї, полюбили і не уявляли без неї життя. Тоді Віталій вирішив сам поговорити з нею.
– Анечко, поїхали зі мною. Я живу один у мене є квартира, правда вона не така велика як ця, але житло є. Я нещодавно тільки дізнався, що мами і бабусі не стало і ти залишилася одна. Ось зважився і приїхав по тебе.
– А де ти раніше був, коли мама хворіла, коли бабуся захворіла, коли я залишилася зовсім одна і мене хотіли віддати в інтернат, але сталося диво і я потрапила в сім’ю. Я тепер не можу кинути моїх найдорожчих людей. Вони мені дали все, я дуже вдячна, що вони є у меня. Чому мовчиш? Ну скажи хоч щось. Якби ти мене любив і я була потрібна тобі, ти мене знайшов, набагато раніше. А зараз я не зраджу їх.
Читайте також: Батько готував Юлі вигідне заміжжя, а як дізнався, що донька вaгiтна від голодранця – вигнав з дому
Віталій нічого не зміг сказати на своє виправдання, так, він винен, що кинув дружину і дитину, що поїхав і забув про їх існування, що не допомагав і не брав участі у вихованні доньки. Він опустив голову і не міг дивитися в очі дочки, а так хотілося обійняти її, поцілувати і ніколи не розлучатися, в цьому житті у нього не було нікого рідніше крім неї.
Він залишив свою адресу і телефон, і поїхав. Але в душі десь глибоко таїлася надія, що коли небудь його дочка пробачить його, приїде, обійме і скаже: «Тату, я дуже скучила за тобою».
