Тарас ніколи не думав що зустріне жінку схожу на його велике кохання якого спершу добивався а потім зрікся.
Відбив Оксану у ліпшого друга Івана, а потім втратив і Оксану і друга, злякався коли кохана сказала що при надії.
“А може ця дитина від Івана. Признавайся уже”- запитав Тарас. Оксана нічого не відповіла тільки глянула своїми дивними очима і пішла назавжди.
Він був упевнений що це його дитина але тоді ще не думав про одруження і не уявляв що малеча будитиме його ночами плачем а Оксана колисковими.
“Тарасе” – якось перестрівши мовив Іван. Це мій син, а ти, мені шкода що ми більше десятка років були друзями.
Іван ні за чим не шкодував у нього вже була нова пасія. Однак, коли побачив Оксану з маленьким, серце забилося швидше але він заборонив собі будь-які сентименти. Іван одружився з Юлею, одиначкою з багатої родини.
Частіше почав згадувати і Оксану і сина. Скільки ж років їм з Оксаною тоді було по 23 а тепер 40. Син уже дорослий, цікаво як його звати.
Лариса прийшла працювати в їхню установу восени у 28 наче дівчисько заплітала довгу русяву косу коли соромилася, червоніла.
А коли сміялася очі залишалися сумними, у кишенях любила носити каштани, кажуть це гарна прикмета на щастя.
Вона сама після розлучення, виховувала сина, дехто думав що Петрик – це її молодший братик.
Лариса здавалася на студентку, Тарас уперше побачив жінку коли зайшов до кабінету де було її робоче місце.
Немов насмішка долі, нова працівниця глянула на нього Оксаниними очима побачивши на її столі з десяток маленьких і великих каштанів.
Ще звернув увагу на фото хлопчика, здалося його син якого бачив здаля один раз у житті подібний на цього карапуза.
З тих пір Тарас майже щодня начебто у справах заходив до цього кабінету заради Лариси.
Тарас довідався що Лариса живе неподалік парку його помешкання в іншому кінці міста але він їздив туди.
У вихідні сподіваючись побачити Ларису з малим це було якесь почуття. А може саме таким у його віці і є
кохання.
Ось вони йдуть парком, маленький “хлопчик” збирає для мами каштани, вона щаслива сміється.
Цікаво чи інший чоловік купував його синові льодяники і надувну кульку. Він і припустити не міг що з роками так сильно може боліти минуле і не статки не статус і навіть не час є ліками від цього.
Тарас зізнався собі, що закохався в Ларису, ця тендітна жінка стала для нього щастям і тягарем водночас, але він не може їй
зізнатися.
У 62 Тарас став удівцем, перед тим як відійти у вічність Світлана сказала: ” Я відпускаю тебе Тарасе до неї, можливо вона з сином на тебе чекають”.
Виявляється вона була знайома з жінкою, подругою Оксани, вона і розповіла їхню історію, однак мовчала і нічого не говорила Тарасові.
Наступного дня Лариси не стало, у вихідні чоловік сів у автомобіль і вирушив на вулицю де жила Оксана. Зупинив авто біля будинку, сьогодні він мусить з нею поговорити.
Лише б вислухала, лише б спробувала зрозуміти.
Валентина Довга
