Я зустріла Сашка після важкого розлучення, сину було тоді три рочки. Саша одразу подружився з дитиною, мене це підкупило. Ми зустрічалися трохи більше ніж півроку, і вирішили жити разом. Через кілька місяців розписалися, без святкування та інших урочистостей. Тоді Валентина Петрівна просто проігнорувала наше запрошення.
За два роки спільного життя, в гості вона приїжджала тільки 2 рази. Зупинялася у подруги, і нас радувала візитом на вечерю і не більше. Навіть тоді вона поводила себе гордовито, і всім виглядом показувала що я її синові не пара. Я терпіла, не хотілося псувати відносини.
Синочку вона ще тоді намагалася дорікнути, але чоловік переводив розмову і її моралі закінчувалися. Зараз вдома не можливо перебувати. Свекруха, поводиться як господиня. Може закритися на весь ранок у ванній, хоч і знає що нам на роботу і в садочок збиратися. Якщо вона знаходитися в залі, то боронь господь син зайде в кімнату. Дитина взагалі боїться зайвий раз вийти з кімнати, інакше вислухає цілу лекцію по правилам поведінки і етикету.
Чоловік взагалі боїться слова проти сказати. Але ж це вона у нас в гостях, і це моя квартира, а відчуваємо ми себе гостями в своєму будинку. Зараз Валентина Петрівна взагалі тисне на чоловіка, коли я збираюся народжувати. Адже Льошка це мій син, а нам потрібна спільна дитина. Роки йдуть, я не молодію, інакше що за дружина.
Вона вважає мене нахлібницею, що сидить на шиї у її синочка, але я ж працюю. А вчора взагалі попросила делікатно так, відправити сина до бабусі, заважає він їй. Природно поки вона гостює, я категорично проти і свою дитину не відпущу. Єдине що мене турбує в цій ситуації, адже для дитини це величезний стрес, може і правда краще побути у люблячої бабусі, ніж тут.
Але це означає поступитися свекрухі, а що потім буде? Мені теж переїхати з власної ж квартири, щоб не муляти їй очі?
Фото ілюстративне – City Woman Cafe
