— А ми до вас на всі новорічні свята. Хочемо по Києву погуляти та за безплатний стіл, — заявили нахабні родичі чоловіка.
У Наталки й Гени багато грошей ніколи не водилося. Наталка взагалі звикла з дитинства в усьому економити, бо крім неї в сім’ї було ще троє дітей. До того ж, вона була наймолодша.
Завжди користувалася лише тим, що їй діставалося від старшої сестри. Хлопці знаходили підробіток, а дівчата господарювали. Батько ледве справлявся, щоб усю сім’ю прогодувати. Мама теж працювала не покладаючи рук.
Наталка своїм батькам була вдячна, бо вони самі від усього відмовлялися, аби дітей добре виростити.
Усі й освіту здобули хорошу, і влаштувалися, хто куди хотів. Тільки в Наталки ніколи не було особливих амбіцій, і вона просто працювала в архіві. Загалом робота їй не подобалася. Вона не любила метушні. Хоча грошей, звісно, платили небагато.
А заміж вона вийшла за коханням. Хоча Гена грошей багато теж ніколи не заробляв. Будівельник — робота важлива, і загалом добре оплачувана. Тільки от у Наталки грошей багато не було. А в них у шлюбі все ж таки з’явилося двоє дітей. Ледве-ледве кінці з кінцями зводили на зйомній квартирі. А все тому, що в Гени теж було два брати, і спадщину на всіх не поділиш. Старшому братові Гени дісталася квартира від бабусі. А на молодшого своє майно тітка переписала. Тільки Гені не було звідки грошей брати.
Аж тут раптом на них якесь щастя звалилося. Гена був людиною дуже доброю за своєю суттю. І от останніми роками він доглядав за своєю шкільною вчителькою. Її під старість залишив чоловік, а здоров’я вже не дозволяло піклуватися про себе, як раніше. Дітей у них із чоловіком не було, тому й допомогти Ірині Василівні теж було нікому.
Ну а Гена — добра душа. От і їздив до неї постійно, продукти якісь возив, ліки. Ночувати залишався, якщо жінка почувалася особливо погано. І ось нещодавно Ірина Василівна відійшла у вічність. Вона й переписала своє майно та заощадження на Гену.
Вони з Наталкою, звісно, дуже здивувалися. Але з іншого боку, вочевидь, крім Гени в Ірини Василівни близьких людей не було. Така ось сумна доля.
А майно в Ірини Василівни виявилося чималеньке! Трикімнатна квартира в центрі міста, та ще й дача з ділянкою. Наталка, звісно, ахнула. Усе життя економила, звикла до тісноти, а тут таке! Відразу думки закрутилися — дітей в окрему кімнату, собі з Геною спальню побільше. Та й вітальню нарешті обставити як слід. А то все на зйомній квартирі тулилися, нормальних меблів купити не могли — перевозити потім замучишся.
Гена теж зрадів, звісно. Але він взагалі спокійний, не такий емоційний, як Наталка. Сказав тільки:
— Треба ж, Ірина Василівна… Навіть не очікував.
І все. А Наталка вже плани будувати почала. Треба от машину буде купити. А то все на автобусах та метро. З двома дітьми не дуже зручно. Діти, звісно, теж зраділи.
Старший, Сашко, одразу про окрему кімнату заговорив. А молодша, Маринка, все про дачу питала. Їй там гойдалки обіцяли поставити, та й взагалі місця багато — бігати, гратися. Краса!
Тільки от із переїздом клопоту виявилося багато. Квартира Ірини Василівни, звісно, хороша, але вимагала ремонту. Усе-таки жінка літня була, давно нічого не міняла. Шпалери вицвіли, сантехніка стара. Наталка одразу за голову схопилася.
Це ж скільки грошей треба! Гена заспокоював, казав, потроху все зроблять. Спочатку найнеобхідніше, а потім і косметичний ремонт. Вирішили спершу у ванній та туалеті все поміняти. Спочатку старі труби, а потім уже й шпалери в кімнатах переклеїти. Як із ремонтом закінчили, одразу родичів на новосілля запросили.
От тоді все й почалося. Родичі Гени, звісно, ввічливі були. Вітали з новосіллям. Але якось уже надто прискіпливо все розглядали. Тітка Гени все примовляла:
— Ой, Ірина Василівна, царство їй небесне, який смак мала! Ота люстра яка! Антикваріат, мабуть?
А сама так значно на Наталку подивилася, мовляв, чи розумієш ти ціну таким речам? Продати б! Наталка тільки всміхнулася у відповідь. Звідки їй знати, антикваріат це чи ні? Їй просто здавалося, що люстра якась стара.
Брат Гени все про площу розпитував.
— Скільки ж тут метрів? Під сотню, мабуть? А планування яке вдале! Не те, що в нашій двушці тіснота.
Дружина його одразу підтакнула:
— У нас он двоє в одній кімнаті туляться. А тут стільки місця!
Наталка помітила, як дружина брата оцінювально оглядає обстановку.
Батьки Наталки раділи за дочку. Мати тихенько сказала:
— Ну, донечко, нарешті й у тебе своє житло! Скільки років поневірялися по знімних квартирах.
Після того, як гості роз’їхалися, Наталка поділилася своїми спостереженнями з Геною.
— Мені здається, твої родичі трохи заздрять.
Гена тільки махнув рукою:
— Та годі тобі! Просто радіють за нас.
Наталка промовчала. Гена просто не хоче помічати очевидного. Вона зітхнула. Усе-таки щастя любить тишу. А тут така метушня піднялася з цим спадком.
А нещодавно Гена в елітну компанію влаштувався працювати. Запросили за знайомством. Ну й із грішми тепер проблем взагалі ніяких не було. А родичам це ще більше масла у вогонь підлило. Наталка виявилася правою.
Заздрість, як виявилося, — штука заразна. І невдовзі вона перекинулася на стосунки Гени з братами.
Усе почалося з дрібниць. Спочатку молодший брат попросив у Гени в борг «на дуже вигідну справу». Сума була чималенька, але Гена, окрилений раптовим благополуччям, і не подумав відмовити. Думав, ну, брат же рідний, не обдурить.
Тільки от «вигідна справа» молодшого брата провалилася. Гроші він Гені повернути не зміг. Почалися ніякові розмови, виправдання. Гена, звісно, засмутився, але сварку влаштовувати не став. А потім і старший брат підтягнувся. У нього, бачте, бізнес розширюється, потрібні інвестиції. І хто ж йому допоможе, як не рідний брат, у якого грошей кури не клюють? Гена, хоч і завагався цього разу, але все-таки дав братові позику.
Наталка вже відкрито обурювалася:
— Ти що, благодійний фонд відкрив? — питала вона. — Вони ж тебе до нитки обдеруть!
Гена знову заспокоював:
— Повернуть, куди вони подінуться. Сім’я ж.
Але гроші, як і вперше, не повернулися. Стосунки між братами почали псуватися.
Наталка вже передбачала, що буде далі. Новий рік на носі, а отже, скоро почнеться навала родичів. І точно. Не встигла вона нарядити ялинку, як посипалися дзвінки.
Спершу тітка Гени подзвонила, приторно-солодким голосочком поцікавилася, як вони Новий рік зустрічати збираються. Почувши, що вдома, одразу заявила:
— Ой, як чудово!
— А ми до вас на всі новорічні свята. Хочемо по Києву погуляти та за халявний стіл, — заявили нахабні родичі чоловіка.
Слідом подзвонив молодший брат із дружиною та двома дітьми.
— Ну що, братан, у тебе тепер хороми, тож Новий рік у тебе святкуємо! На дивані нам місце знайдеться?
Гена, звісно, місце знайшов. Куди подінешся? Родичі ж. І старший брат не змусив себе довго чекати.
У підсумку на Новий рік у нову квартиру Гени та Наталки з’їхалося стільки родичів, що яблуку ніде було впасти. Як сарана, налетіли на холодильник. Наталка готувала зранку до ночі, але їжі все одно не вистачало.
Діти носилися по квартирі, кричали, били ялинкові прикраси. Жінка намагалася їх заспокоїти, але її ніхто не чув. Тітка Гени коментувала кожен крок Наталки. Дружина молодшого брата без сорому рилася в шафах. А дружина старшого брата взагалі поводилася як господиня дому.
Після відходу гостей Наталка наважилася на серйозну розмову.
— Гено, так більше не може тривати! Твої родичі зовсім обнахабніли! Вони використовують тебе, твою доброту та наше нове становище!
Чоловік спробував заперечити:
— Наташо, ну що ти починаєш? Це ж сім’я! Як я можу їм відмовити?
— А де була ця сім’я, коли ми тулилися на зйомній квартирі, коли нам не вистачало грошей на найнеобхідніше? З’явилися тільки тоді, коли в нас з’явилися гроші та квартира!
Гена мовчав. Він розумів, що Наталка має рацію.
— Ми не благодійна організація й не готель. Самі вирішимо, кому й скільки допомагати.
Гена важко зітхнув. Він знав, що жінка має рацію, але йому було важко переступити через свою доброту й звичку всім догоджати.
— Але як їм сказати? Вони ж образяться.
— Хай ображаються, — твердо відповіла Наталка. — Краще хай ображаються, ніж все з нас тягнуть.
Наступного дня Гена поговорив із братами. Він пояснив їм, що більше не може давати їм гроші в борг, і попросив повернути те, що вони вже позичили. Брати образилися, звинуватили Гену в жадібності. Зазнався, мовляв. Стосунки з родичами, звісно, зіпсувалися. Але зате більше ніхто на них не паразитував.
