— Подивіться на нього уважніше, перш ніж звинувачувати й вимагати нашої висадки на найближчій станції! Це породиста тварина, він абсолютно чистий, доглянутий і має всі необхідні ветеринарні документи для проїзду. Ваші вигадки про його зовнішній вигляд свідчать лише про те, що ви ніколи не чули про існування таких порід, але це не дає вам права власності на весь вагон.
Анна стояла біля крайньої каси в центральному залі вокзалу, міцно й обережно притискаючи до себе велику пластикову переноску сірого кольору. Крізь металеві ґрати передніх дверцят цього кошика виднілися величезні, круглі, дивовижно розумні й злегка стривожені очі її улюбленця — кота на ім’я Барс. Барс був чистокровним представником породи канадський сфінкс.
Його шкіра, на дотик дивовижно гаряча й схожа на ніжний, оксамитовий стиглий персик, потребувала особливого, дуже ретельного догляду, постійної уваги та захисту від найменших протягів. Саме тому дівчина перед самим виходом із дому дуже дбайливо й тепло загорнула його у велику флісову ковдру м’якого лавандового відтінку, залишивши відкритою лише симпатичну мордочку з величезними вухами-локаторами.
Анна завжди, за будь-яких обставин, намагалася бути максимально відповідальною, вихованою та дисциплінованою пасажиркою. Вона чудово, тверезо розуміла, що далеко не всі люди навколо поділяють її палку, безмежну любов до домашніх тварин. Хтось міг відчувати підсвідому неприязнь до специфічного вигляду безшерстих кішок, хтось банально побоювався тварин у замкненому просторі, а у багатьох пасажирів могла бути сильна, раптова медична реакція на біологічні сліди чи шерсть, хоча сфінкси в цьому плані вважалися набагато безпечнішими.
Саме тому, коли їй раніше доводилося подорожувати залізницею разом із Барсом, вона в абсолютній більшості випадків керувалася своїм залізним, непорушним правилом: викуповувати повністю все чотиримісне купе. Це дозволяло забезпечити максимальний, абсолютний комфорт собі, своєму коту, позбавляло тварину зайвого стресу від зустрічей із незнайомцями й головне — не створювало абсолютно жодних незручностей чи дискомфорту для сторонніх людей, які також сплатили за свій спокійний відпочинок у дорозі.
Але цього сірого осіннього дня життя внесло свої різкі, безжальні корективи, повністю зруйнувавши всі попередні плани та звичні патерни поведінки. Раптовий, тривожний дзвінок від близьких родичів із сусідньої області застав її зненацька посеред робочого дня. Потрібно було виїжджати негайно, буквально найближчим потягом, який ішов у тому напрямку, адже справа не терпіла жодних зволікань і вимагала її особистої присутності вже наступного ранку.
Коли Анна тремтячими від хвилювання пальцями відкрила мобільний додаток для купівлі залізничних квитків, її серце миттєво стиснулося від прикрості: уся нижня частина екрана, де зазвичай вибиралися комфортні купейні вагони чи вагони класу люкс, суцільно світилася сірим кольором.
Вільних місць у цих категоріях не було взагалі. Вихідні дні, початок студентських канікул та сезон масових відпусток зробили свою справу — квитки були розкуплені ще за кілька тижнів до цього дня. Єдиний доступний варіант на весь величезний потяг нічного рейсу, який залишався в системі, — це одне-єдине бічне місце у плацкартному вагоні, розташоване неподалік від середини.
Вибору просто не залишалося, адже час невблаганно минав, а залишати кота одного в порожній квартирі на кілька днів дівчина не могла ні за яких обставин. Анна швидко, намагаючись не робити помилок у паспортних даних, оформила електронний квиток, окремо сплатила через систему необхідний ветеринарний збір за перевезення дрібних тварин, ще раз ретельно перевірила наявність усіх обов’язкових щеплень та мокрих печаток у міжнародному паспорті Барса й поспіхом вирушила на вокзал, викликавши таксі.
Старий залізничний перон зустрів її звичним для вечірнього часу галасом, різким колісним гуркотом, специфічним, важким запахом залізничного мазуту, вологого вугілля та голосними, монотонними оголошеннями чергового диспетчера, які лунали над коліями. Пасажирський потяг уже кілька хвилин стояв біля третьої платформи, важко й втомлено зітхаючи своїми потужними залізничними гальмівними колодками, випускаючи невеликі цівки пари з-під вагонів.
Анна, міцно тримаючи переноску двома руками, підійшла до свого вагону під номером вісім. Біля входу, тримаючи в руках електронний термінал та список пасажирів, стояла провідниця — спокійна, зосереджена жінка середнього віку у фірмовому темно-синьому костюмі, яка уважно, не поспішаючи, перевіряла документи людей, що вишикувалися в невелику чергу.
— Добрий вечір, — ввічливо, намагаючись дихати рівно, привіталася Анна, коли підійшла її черга. Вона протягнула жінці свій паспорт та відкрила потрібну сторінку з QR-кодом електронного квитка на екрані телефона. — Я їду разом із домашнім котом, ось усі документи, медична довідка з клініки й окремо оплачена квитанція на тварину. Він у мене дуже спокійний та вихований не завдасть нікому клопоту.
Провідниця кинула швидкий, досвідчений погляд спочатку на документи, потім на велику переноску, де Барс, почувши знайомий, спокійний голос своєї господині, тихо й лагідно замуркотів, злегка поворухнувшись у своїй теплій лавандовій ковдрі. Жінка приємно й лагідно посміхнулася, повертаючи документи.
— Добрий вечір. Бачу, що ви підготувалися як слід, усе в повному порядку, документи правильні. Проходьте до вагона, ваше місце двадцять восьме, це нижнє бічне місце, майже в самій середині вагона, там має бути досить тепло. Сподіваюся, ваші сусіди по купе будуть не проти такого незвичайного й красивого компаньйона в дорозі. Гарної та спокійної вам поїздки.
Анна щиро подякувала провідниці за добрі слова й обережно, намагаючись не нахиляти переноску із котом, піднялася по високих, слизьких від мжички залізних сходах у тамбур вагона. Всередині плацкарту панувала та сама звична, ні з чим не порівнянна атмосфера великої спільної подорожі: пасажири з голосним обговоренням розкладали свої численні, важкі сумки та валізи в нижні рундуки, міняли вуличне взуття на легкі домашні капці, голосно розмовляли по телефонах, ділилися першими враженнями й активно готувалися до тривалої нічної подорожі.
Анна повільно, сантиметр за сантиметром, пройшла по вузькому, забитому людьми проходу, намагаючись за жодних обставин не зачепити кути дерев’яних полиць своєю широкою переноскою, і нарешті знайшла своє двадцять восьме місце.
Акуратно розклавши свої особисті речі, знявши верхню куртку та надійно заховавши невелику дорожню сумку в нижній закритий відсік під своєю полицею, Анна з легким зітханням полегшення сіла на самий краєчок рівного сидіння. Прямо навпроти неї, через вузький прохід, на нижній полиці основного чотиримісного купейного відсіку, розташовувалися її безпосередні, найближчі сусіди по вагону, з якими їй належало провести наступні десять годин подорожі.
Це була літня жінка з дуже суворим, напруженим, глибоко прорізаним дрібними зморшками обличчям. Вона була одягнена в щільну, темну вовняну хустку, незважаючи на те, що у вагоні було досить тепло, та важку коричневу кофту старої в’язки. Поруч із нею сиділа її маленька онука — дівчинка років семи, з двома кумедними кісками та великими, чистими й неймовірно допитливими карими очима, яка з величезним інтересом розглядала все довкола себе.
Анна, керуючись своїми внутрішніми принципами доброзичливості, вирішила відразу ж, з перших хвилин налагодити хороший, відкритий контакт із сусідками, аби заздалегідь уникнути будь-яких можливих непорозумінь чи прикрих ситуацій під час нічної поїздки.
— Добрий вечір, — лагідно, з м’якою посмішкою мовила вона, звертаючись безпосередньо до літньої пасажирки. — Нам разом їхати в цьому напрямку до самого ранку. Я хотіла вас відразу, з самого початку ввічливо попередити, що зі мною в подорож їде мій домашній кіт. Він абсолютно чистий, доглянутий, повністю домашній і дуже вихований. Він весь час буде перебувати виключно поруч зі мною, на моїй полиці або всередині своєї переноски. Сподіваюся, що його присутність не створить для вас чи вашої онуки жодних незручностей чи дискомфорту?
Літня жінка повільно, з явною неохотою повернула голову в бік Анни, окинула її дуже холодним, прискіпливим, оцінюючим і явно незадоволеним поглядом з-під насуплених сивих брів, а потім демонстративно й міцно підібгала губи.
— Ну от, ще цього не вистачало на нашу голову, — пробурчала вона досить гучно, на весь прохід, навіть не намагаючись приховати свого глибокого роздратування та розчарування від такого сусідства. — Купуєш квитки за власні гроші, сподіваєшся з маленькою дитиною нормально, по-людськи відпочити в дорозі, виспатися перед важким днем, а тут прямо поруч влаштовують якийсь незрозумілий звіринець у державному вагоні. Я вважаю, що в пасажирських поїздах мають їздити виключно люди, які платять за проїзд, а не коти чи собаки. Хто його знає, які там у нього приховані хвороби, інфекції чи мікроби. Зараз усякого повно.
— Бабусю, ну дивись, який кошик красивий і великий! — раптом дзвінким, радісним голосом втрутилася в розмову маленька онука, щиро посміхаючись і вказуючи маленьким пальчиком на сірий пластиковий бокс, що стояв на полиці поруч з Анною. — А можна мені хоч одним очком подивитися на котика? Ну будь ласка! Я просто неймовірно сильно люблю котиків, вони такі пухнасті й гарні!
— Сиди спокійно на місці й нікуди не лізь, Оленочко! — дуже різко, суворо обірвала її літня жінка, сильно сіпнувши дівчинку за рукав її рожевої сукні, змусивши ту миттєво притихнути. — Немає чого там розглядати й пальці свої сунути куди не треба. Зараз розвелося цих кошатників по всьому місту, про здоров’я та спокій людей думати треба в першу чергу, а не про якихось там блохастих тварин, яких возять громадським транспортом.
Анна глибоко, повільно вдихнула повітря вагона, намагаючись усіма силами зберегти свій повний внутрішній спокій, рівновагу й не піддаватися на очевидну грубість. Вона твердо вирішила для себе не вступати в порожні, безглузді суперечки з людиною поважного віку й просто ділом продемонструвати свою пасажирську вихованість та стриманість.
Дівчина спокійно дістала зі своєї сумки спеціальну, дуже надійну тканинну шлею з довгим повідцем, акуратно й тихими рухами пристебнула її до м’якого нашийника Барса безпосередньо всередині переноски, щоб повністю контролювати будь-які переміщення тварини. Вона вирішила поки що взагалі не діставати свого улюбленця назовні, аби зайвий раз не провокувати літню жінку на подальші випади й грубощі.
Кіт поводився просто ідеально, ніби відчуваючи відповідальність моменту — він просто згорнувся щільним, гарячим клубочком на своїй лавандовій флісовій ковдрі й тихо, мирно спостерігав крізь пластикові отвори за всім, що відбувалося довкола нього в проході. Тим часом потяг повільно, без жодних ривків рушив від першого перону вокзалу, залізничні колеса почали свій звичний, ритмічний стукіт по стиках рейок, а за великим вікном вагона швидко попливли тьмяні, розмиті дощем вогні нічного передмістя.
Минуло близько двох годин спокійної, розміреної поїздки. Плацкартний вагон поступово затихав, більшість пасажирів уже розстелили свою постільну білизну, полягали на полиці й намагалися заснути. Провідники вимкнули верхнє, яскраве загальне освітлення, залишивши ввімкненими лише слабкі, матові нічні ліхтарі в центральному проході, які кидали довгі тіні на підлогу.
Анна, яка весь цей час читала книгу з екрана свого телефона, помітила, що Барс почав проявляти перші ознаки легкого занепокоєння. Він кілька разів тихо, делікатно пошкрябав лапкою пластикові дверцята своєї переноски й видав ледь чутний, тихий звук, схожий на короткий писк. Дівчина подивилася на годинник і згадала, що за їхнім суворим домашнім розкладом якраз настав час його вечірнього годування. Перед самою дорогою вона навмисно не годувала кота занадто щільно, побоюючись, що тварину може просто заколисати від незвичного руху та вібрації потяга.
Анна спокійними, плавними рухами дістала зі своєї дорожньої сумки маленьку, чисту керамічну мисочку, невелику пластикову пляшку з чистою питною водою без газу та герметичний пакетик із якісним, дорогим сухим кормом, розробленим спеціально для чутливого травлення безшерстих кішок. Вона дуже акуратно, намагаючись не шуміти, відкрила металеві дверцята боксу, міцно й надійно затиснувши в лівій руці повідець від шлеї, і дозволила Барсу обережно вийти на її нижню бічну полицю, яка була надійно захищена від протягів її власним тілом.
Кіт повільно, з великою обережністю виліз зі свого звичного притулку, солодко й граціозно потягнувся всім тілом, вигинаючи свою гладку, абсолютно позбавлену будь-якої шерсті рожеву спину, і тихо, ледь чутно переставляючи лапи, підійшов до миски з насипаним кормом. У напівтемряві нічного вагона він виглядав надзвичайно витончено, екзотично й незвично — його великі, чутливі вуха-локатори реагували на кожен шерех, виразні зелені очі світилися розумом, а абсолютно чиста, ніжна шкіра рожевого відтінку збиралася в кумедні складочки на лобі та шиї.
Саме в цей момент літня жінка, яка сиділа на полиці навпроти і до цього часу, здавалося, міцно й глибоко куняла, прихилившись до стіни вагона, раптово розплющила очі. Побачивши Барса без його захисної ковдри, в усій його природній, безшерстій красі прямо перед собою, вона миттєво, кардинально змінилася в обличчі. Її очі буквально округлилися від неймовірного обурення та нерозуміння, вона різко, ривком випрямилася на своїй полиці й почала активно, хаотично розмахувати руками в повітрі, створюючи неймовірний, гучний галас на весь плацкартний вагон.
— Це що ще за неподобство таке?! — закричала вона настільки голосно й різко, що пасажири на кількох сусідніх полицях попереду й позаду миттєво прокинулися, почали здивовано підводити голови й озиратися навколо. — Що це за видовище ви мені тут влаштовуєте серед ночі?! Ви тільки подивіться на нього, люди добрі, що ж це робиться! Вона притягла у вагон якусь явно хвору, страшну істоту! Та у цього кота ж точно повно бліх, а може й ще якась гірша зараза водиться! Ви подивіться, він же весь абсолютно облізлий, лишайний, нещасний, шкіра сама залишилася! Як можна було з такою твариною в загальний вагон поїзда пхатися, де маленькі діти їздять і цим усім дихають?!
— Жінко, я вас дуже прошу, заспокойтеся, будь ласка, і припиніть так голосно кричати, ви ж будите весь вагон, люди навколо відпочивають, — максимально тихим, стриманим, але водночас твердим і впевненим голосом спробувала зупинити її Анна. Вона акуратно прикрила своїм тілом Барса, який від цього несподіваного, різкого крику сильно злякався, миттєво притиснув свої великі вуха до голови й намагався сховатися за її спину. — Мій кіт абсолютно здоровий, доглянутий і чистий. Це породистий канадський сфінкс. У тварин цієї породи взагалі немає шерсті від самого народження, це їхня унікальна генетична й природна особливість, а не якась там хвороба шкіри чи облисіння. Він повністю гіпоалергенний, домашній, і у мене є всі необхідні медичні довідки від лікаря.
— Не треба мені тут розповідати ваші вигадки та казки про якісь там породи! — не вгамовувалася сусідка, її голос ставав усе більш високим, різким та відверто агресивним, заповнюючи собою весь простір вагона. — Я довге життя прожила й чудово знаю, як мають виглядати нормальні, здорові коти! Вони мають бути з шерстю! А це, що ви дістали — якесь хворе непорозуміння й небезпека для оточуючих! Ти подивись на нього, Оленочко, не смій навіть підходити близько до тієї полиці, чуєш мене, бо ще підхопиш якусь страшну заразу від цієї дівчини та її незрозумілого звіра! Вас обох разом із цим кошиком треба негайно висадити з потяга на першій же станції, прямо посеред поля, щоб ви людей не труїли! Ви порушуєте всі мислимі правила санітарії та гігієни! ПДе наш провідник?! Негайно йдіть сюди!
Анна навіть фізично не встигла відкрити свою сумку й дістати звідти ветеринарний паспорт із усіма необхідними відмітками, щоб наочно продемонструвати його жінці й заспокоїти її, оскільки та перебувала в стані сильного збудження й абсолютно нічого не хотіла чути, окрім власного обуреного крику, голосних звинувачень та закликів до порядку.
Сусідка демонстративно, з великим гуркотом і шумом підхопила свою масивну дорожню валізу, що стояла біля столу, різко й міцно вхопила за руку свою перелякану онуку, яка взагалі мало що розуміла в цій дорослій конфліктній ситуації, і швидким, рішучим кроком попрямувала по проходу в бік службового купе провідниці. Вона продовжувала на ходу голосно й обурено висловлювати своє глибоке невдоволення на всю перехідну зону вагона, привертаючи увагу навіть тих, хто до цього намагався ігнорувати галас.
У вагоні після її відходу повисла важка, ніякова й напружена тиша, яка зазвичай буває після раптових сімейних сварок. Кілька пасажирів із сусідніх відсіків із явним співчуттям та цікавістю спостерігали за Анною, хтось незадоволено зітхав від того, що йому так безцеремонно заважають спати посеред ночі, а молодий чоловік, який лежав на верхній полиці трохи далі по проходу, співчутливо подивився на дівчину, яка намагалася заспокоїти кота, і тихо, але виразно мовив:
— Ну й складний же характер у вашої сусідки, дівчино… Просто дивовижна впертість та невігластво. Ви тільки не хвилюйтеся так і не звертайте на ці дурні крики жодної уваги. Зараз наша провідниця прийде й обов’язково у всьому спокійно розбереться за правилами. А кіт у вас просто чудовий, дуже красивий, незвичайний,. Він точно схожий на якогось маленького, доброго інопланетянина з фантастичного фільму.
Анна лише вдячно, з легкою сумною посмішкою кивнула чоловікові у відповідь на його слова підтримки. Вона обережно, намагаючись не робити різких рухів, посадила наляканого Барса назад у його пластикову переноску, надійно закрила металеві дверцята на засувку й лагідно, дуже тихим і ніжним голосом заговорила до нього, просовуючи пальці крізь ґрати, намагаючись усіма силами заспокоїти улюбленця після пережитого ним стресу від раптового гучного крику сторонньої людини. Кіт дивився на неї своїми величезними, глибокими очима, тихо переминався лапками на м’якій ковдрі й ніби дійсно розумів кожне її слово, кожну інтонацію підтримки й захисту.
Буквально за кілька хвилин у проході вагона з’явилася та сама провідниця, яка ще ввечері перевіряла документи пасажирів на пероні. Поруч із нею, важко дихаючи від швидкої ходьби й обурення, йшла літня жінка. Вона продовжувала активно, хаотично жестикулювати руками й вимагати від залізничників вжиття найсуворіших, негайних заходів безпеки стосовно Анни та її незвичайного улюбленця.
— Ось, подивіться на них, будь ласка! — голосно, ткнувши пальцем у бік полиці Анни, вигукнула сусідка, підійшовши ближче разом із провідницею. — Вони досі спокійно собі тут сидять і навіть не збираються нічого робити! Я наполегливо вимагаю, щоб ви як представник закону негайно вжили суворих заходів, перевірили всі їхні папери, а краще — викликали сюди начальника потяга чи залізничну охорону! Я категорично відмовляюся їхати в одному вагоні з цією твариною, у мене дитина поруч, і ми маємо право на безпечну поїздку!
Провідниця підійшла ближче до полиці Анни, спокійно, з професійним терпінням вислухала чергову порцію емоційних, голосних звинувачень з боку літньої жінки, а потім повернулася до дівчини й дуже ввічливо, спокійним тоном попросила:
— Дівчино, я вас дуже прошу, покажіть, будь ласка, ще раз ваші документи на тварину, аби ми могли офіційно й остаточно закрити це питання, перевірити відповідність усім залізничним правилам перевезення і більше не турбувати інших пасажирів нашого вагона посеред ночі.
Анна миттєво, без жодних слів чи заперечень дістала з верхньої кишені своєї сумки акуратну шкіряну папку, де зберігалися всі документи. Вона впевнено протягнула провідниці міжнародний ветеринарний паспорт Барса, де на відповідних сторінках були чітко, розбірливо проставлені всі необхідні дати обов’язкових щеплень, свіжі печатки державної ветеринарної клініки та підписи лікарів, а також роздрукований паперовий квиток, що підтверджував легальність і повну оплату проїзду дрібної тварини у цьому конкретному потязі.
Провідниця дуже уважно, абсолютно не поспішаючи й не звертаючи уваги на підгоняння з боку літньої жінки, вивчила кожен представлений документ під рівним світлом свого невеликого службового ліхтарика. Вона ретельно перевірила відповідність усіх номерів, дат і наявність обов’язкових печаток. Переконавшись, що все виконано в повній відповідності до чинного законодавства, вона повернулася до літньої пасажирки, яка стояла поруч, гордо схрестивши руки на грудях в очікуванні швидкої та беззаперечної перемоги.
— Шановна пасажирко, — дуже спокійним, але водночас твердим, впевненим і глибоко професійним голосом мовила провідниця, дивлячись жінці прямо в очі. — Я змушена вам офіційно повідомити, що у цієї дівчини всі документи на тварину перебувають у повному, абсолютному порядку. Чинні правила перевезення домашніх тварин у пасажирських поїздах нашої залізниці абсолютно ні в чому не порушені. Кіт повністю здоровий, доглянутий, породистий і перебуває на спеціальному повідці всередині переноски, як того чітко вимагає інструкція. Жодних законних підстав для висадки пасажира чи застосування будь-яких санкцій у нас немає й бути не може. Проте, враховуючи те, що ви категорично відмовляєтеся їхати поруч, продовжуєте висловлювати протест і створюєте голосний галас, який заважає нічному відпочинку всього вагона, я знайду інше, компромісне вирішення цієї ситуації, щоб усім було комфортно.
Провідниця повернулася до Анни, яка весь цей час мовчки чекала на рішення, і лагідно, тепло посміхнулася їй:
— Дівчино, у мене в третьому вагоні нашого потяга, який є повністю купейним і набагато затишнішим, якраз буквально пів години тому звільнилося одне хороше місце — пасажир висадився на великій проміжній станції. Там зараз у купе їде лише одна дуже спокійна, вихована жінка поважного віку, яка викупила собі нижнє місце для комфорту. Я вже поговорила з нею, детально пояснила всю ситуацію, що склалася через вашого незвичайного котика, і вона виявилася абсолютно не проти такої нової сусідки. Збирайте спокійно свої речі, я особисто допоможу вам переселитися туди, щоб ви могли в повній тиші й затишку доїхати до своєї станції призначення без жодних зайвих нервів та неприємних розмов.
Анна відчула, як величезна, тепла хвиля глибокого полегшення й щирої вдячності накрила її з голови до ніг, знявши всю внутрішню напругу останніх годин. Вона швидко, але акуратно зібрала свою невелику дорожню сумку, взяла в одну руку переноску з Барсом, який уже помітно заспокоївся, а в іншу руку — керамічну мисочку та пакет із кормом. Літня жінка, побачивши такий несподіваний для неї поворот подій, лише незадоволено й голосно пирхнула, різко розвернулася й пішла назад до своєї полиці вкладати онуку спати, так і не спромігшись сказати більше жодного слова на прощання.
Коли Анна разом із провідницею перейшли через кілька тамбурів до третього купейного вагона й увійшли до чистого, тихого й теплого купе, де приємно пахло свіжою постільною білизною та легким ароматом трав’яного чаю, їх зустріла дуже доброзичлива, інтелігентна жінка на ім’я Валентина Петрівна. Вона з живою цікавістю та доброю посмішкою подивилася на переноску в руках дівчини.
Анна обережно, намагаючись не шуміти, випустила Барса на свою вільну нижню полицю. Провідниця, яка допомогла донести важку сумку до місця, на кілька хвилин затрималася біля дверей купе, з великим захопленням розглядаючи великі вуха, кумедні складки шкіри й неймовірно розумні, глибокі зелені очі кота.
— Ой, яке ж воно дивовижно миле, лагідне й незвичайне створіння! — щиро, від усього серця захопилася провідниця, злегка, дуже ніжно торкнувшись кінчиком пальця теплого, оксамитового лобика Барса, який у відповідь почав голосно й затишно муркотіти на все купе. — Підкажіть мені, будь ласка, а де саме можна придбати такого чудового кота? Справа в тому, що мій маленький онук уже кілька років просто марить домашнім улюбленцем, але у мого сина дуже сильна, складна медична реакція на звичайну котячу шерсть, тому ми не можемо взяти тварину додому. А цей рожевий хлопчик — просто ідеальний, найкращий варіант для нашої родини!
Анна з величезною радістю й детальними подробицями поділилася контактами відомого, перевіреного розплідника, де вона сама кілька років тому брала Барса, детально розповіла про всі особливості догляду, правильного харчування та температурного режиму для безшерстих сфінксів.
Валентина Петрівна теж із великим задоволенням приєдналася до розмови, пригостила Анну гарячим запашним чаєм із лимоном, і залишок ночі пройшов у надзвичайно приємній, спокійній, глибокій та затишній атмосфері під тихий, заколисуючий стукіт вагонного качання. Вечір, який починався з такого неприємного, безглуздого конфлікту й голосних звинувачень, завдяки високому професіоналізму, виваженості та простій людській доброті був повністю, безповоротно врятований, а Барс солодко й безтурботно спав на м’якій ковдрі в ногах своєї господарки, відчуваючи себе в повній, абсолютній безпеці та любові.
