«А ми вже в гості речі зібрали», — белькотіла сестра чоловіка. Не встигли купити дачу в курортному містечку, одразу ж пролунали дзвінки від його рідні.
Анжела вже півгодини намагалася відтерти пляму, яку залишив на підлозі її племінник. Ні, він тут, перманентним маркером чи що, намалював? Так, не так собі Анжела уявляла своє життя, коли вони купували дачу.
Анжела все життя зросла в місті, і на дачу їздила тільки до бабусі. От подруга в неї взагалі не терпіла город. Щоразу, як її бабуся туди затягне, вона скаржилася Анжелі, що набридло їй уже ті грядки полоти.
А от Анжела, коли заміж вийшла, так одразу зрозуміла, що їй теж хочеться якогось такого дозвілля. Бабусі вже нема на цьому світі, дачу ту батьки продали, а в Анжели бажання приїхати на дачу нікуди не поділося. Тому вони з Мішею поговорили й вирішили, що треба буде їм дачу купити. Так і вчинили.
Анжела вже все розпланувала. Вона собі там організує садок, щоб квіти садити, огірки, помідорчики, баклажани, щоб усе своє, домашнє. Буде все одно смачніше, ніж в магазині, та й вирощене з любов’ю. Для дітей поставили басейн. І ось на вихідні вирішили поїхати туди. Родичі чоловіка одразу ж об’явилися.
— Ну, як там у вас дача? Все обставили вже?
— Так-так, потроху, зробили. От поїдемо, подивимося, що та як.
— Ну і нас теж не забувайте. Давайте, покажете, яка у вас там обновка. Треба покупку цю відсвяткувати, зробити там шашлики. У мене от Петька такий маринад робить, що просто пальчики оближеш, — говорила сестра чоловіка, Ірина.
Ну що ж, відмовлятися Анжела сенсу не бачила. Правда, як уже купили дачу, треба всіх на новосілля покликати. А от родичі самої Анжели жодного бажання приїхати на дачу не виявили.
— Ой, ну ти зовсім як бабуся, — говорила мама Анжели. — Що копалися ви там з нею разом, коли ти дівчинкою була, що зараз своїм традиціям слідуєш. Ну бабуся твоя точно була б рада, а от мене ти туди силоміць не затягнеш. Міська я в тебе.
Але родичів теж можна було зрозуміти. Щойно Міша й Анжела приїхали, речі розібрали, а за кілька годин уже нагрянули сестра й свекри.
— Ой, поки доїхали до вас, так утомилися, — жалілася Лариса Віталіївна.
Хоча чого жалітися-то? Не так уже й далеко їхати до них. Ну максимум годину, мабуть, а Лариса Віталіївна таке обличчя будує, одразу он у крісло опустилася, ніби весь день їхала.
— Ну-мо, давайте, годуйте нас шашликами, — заявила жінка.
Міша й Анжела перезирнулися. Лариса Віталіївна втупилася на них, наче чогось чекає.
— Ірка ж сказала, що шашлики у вас сьогодні будуть.
Анжела перевела погляд на Ірину.
— А ви що, м’ясо не купили? — спитала Ірина.
Ну от це вона звичайно дає. Сама ж сказала, що чоловік у неї гарний маринад робить. Так Анжела й сказала.
— Ну, — скривджено простягнула Ірина. — Ми думали, раз ви новосілля влаштовуєте, то й продукти всі самі купите. Хочете сказати, що сьогодні без шашликів?
Анжела хотіла було обуритися, але все-таки вирішила не роздмухувати сварку.
— Ну слухай, Петька поки не приїхав, давай, поки він там з Гришею їде, хай заїде, купить чого.
Ірка постукала ногою по підлозі, а потім важко зітхнула й простягла:
— Ну гаразд, уже так і бути. Скажу йому.
А потім пішла дзвонити чоловікові, а обличчя в неї було таке, наче вона Анжелі й Міші схвалення робить.
Зрештою всі приготування впали на плечі Анжели, поки родичі відпочивали. Ну а що, новосілля, а отже, все повинні робити ті, хто приймає гостей. Ну гаразд, відпочили пару днів, та роз’їхалися по домівках. Але що цікаво, за тиждень Ірка подзвонила Анжелі:
— Анжело, ну ви там як, гроші-то збираєтеся нам переказувати?
— Які гроші? — здивувалася Анжела.
— Ну як які, за шашлики. Ми ж і м’ясо купили, і овочі, маринад, солодке.
— А чому це ми повинні вам гроші повертати?
Ірка хмикнула в трубку.
— Анжело, ну що ти такі питання задаєш? Ви ж нас тоді в гостях приймали, а отже, проставлятися теж ви повинні.
От це Анжела звичайно здивувалася. Значить, вони до них на дачу напросилися, нічого самі не привезли, так ще й гроші хочуть назад здерти? Але Анжелі сваритися з ріднею чоловіка не хотілося, тому вона одразу гроші Ірці скинула. Потім подрузі поскаржилася на нахабну сестру чоловіка і наче заспокоїлася.
За кілька тижнів Анжела з дітьми поїхала на дачу сама. Міша цими вихідними працював до пізна, була в них повна понаднормова робота. Анжела без нього спочатку їхати не хотіла, але він сказав, щоб вона з дітьми відпочила, а він все одно пізно повертається, та одразу потім спати йде. Анжела йому там пару запіканок приготувала, щоб хоч би голодом не морити. Ну й поїхала.
І знову ж таки, тільки приїхати встигла, як одразу ж нагрянула свекруха. Адже тільки словом обмовилися, що на дачу їде.
— Ой, Анжелко, недобре, що ти от так на дачу без чоловіка приїжджаєш, — нарікала Лариса Віталіївна.
— Так він же сам сказав, щоб ми з дітьми відпочили. Ми давно відпочинок планували, хто ж знав, що в них там на роботі форс-мажор виникне.
— Але все одно, я б от в твої роки собі такого не дозволила.
А потім свекруха заявила, щоб Анжела їх нагодувала. Анжела звичайно не планувала, що в неї будуть гості, але більш-менш упоралася, приготувала пристойний обід з того, що було.
А вдень, десь опівдні, свекри вирішили піти на озеро.
— Ларисо Віталіївно, може, не треба зараз-то? Ви б зачекали пару годин, коли сонце-то буде не в зеніті.
— Ой, та годі тобі, Анжелко.
— Ну може, хоч би крем от візьмете, намажетеся. Я зараз пошукаю, десь тут має бути.
— Та скільки ми без кремів твоїх засмагали, і нічого.
Не послухалися свекри Анжелу й все-таки пішли. А надвечір, звичайно ж, обоє були червоні як раки. Анжелі довелося навколо них крутитися, спину всім намазувати, щоб якось легше стало.
— Ой, Анжелко, ти обережніше, пече як! — жалівся свекор.
А Анжелі довелося стиснути зуби, щоб не зірватися. Не слухали її, а тепер от розплачуються. Це добре, що вона з ними хоча б дітей не пустила, а то й онуків теж кликали за собою, щоб на сонечку полежали.
Замість того, щоб нормально відпочити, Анжелі довелося родичів усі вихідні виходжувати. Після цього Лариса Віталіївна й Олег Леонідович заявили, що на дачу вони до них більше не приїдуть. Ну і слава Богу, вирішила Анжела. Їй, звичайно, не шкода було, але родичі вже двічі приїжджали, і обидва рази це ні до чого доброго не приводило.
Та тільки коли за тиждень вони з Мішею поїхали на дачу, як знову родичі завалилися до них усією компанією. Мало того, крім батьків і сестри чоловіка приїхав ще й двоюрідний брат.
— От бабуся Лариса розповідала, як у вас тут добре, — поділився з Анжелою Олексій.
От це новини. Минулого разу говорили, що більше до них на дачу не приїдуть, а тут от не тільки самі завалилися, так ще й племінника притягли.
Знову насмажили шашликів. Ну хоч би вже цього разу все самі купили. Час був одинадцята вечора, Анжела з Мішею й дітьми хотіли спати йти, а от родичі все ще сиділи, щось там горланили, пісні під гітару співали. Анжела потерпіла десь пів години, а потім вийшла й попросила всіх розійтися.
— Ой, Анжелко, ну й нудна ти, звичайно, — сказала Ірка. — Ви ж наче дачу купили, щоб відпочивати, а самі спати пішли. Який же це відпочинок-то?
Так Анжелі довелося ще кілька разів виходити, але її ніхто не слухав. Довелося вийти Міші, і тоді родичі розійшлися.
Ну й понеслося. Варто тільки Анжелі з Мішею поїхати, як родичі тут як тут. І дзвінками своїми вже з глузду зводити почали. «Коли ви вже там на дачу поїдете? А ми вже приготувалися, речі зібрали». Анжела від цього вже втомилася.
— Слухай, наступного разу коли поїдемо, нікому нічого не скажемо, — попросила вона чоловіка.
Міша спочатку відмовлявся, а потім Анжелі вдалося його переконати.
Коли приїхали на дачу, Анжела почула, як телефон Міші задзвонив. Міша в городі був, тому вона взяла слухавку:
— Ой, ну ви родичі, звичайно даєте! — почула Анжела невдоволений голос Ірки. — Поїхали, а самі нічого нікому не сказали.
— Ну, ми просто самі хотіли побути, — відповіла Анжела.
— А ми вже в гості речі зібрали до вас, — белькотіла сестра чоловіка. — Так що давайте, чекайте.
— Ні, — різко відповіла Анжела. — Іро, ми самі хочемо побути. Не треба їхати сюди.
Ірка почала говорити, що це не по-людськи, що з родичами так не чинять, але Анжела твердо продовжувала говорити, що їм тут не раді. І якщо вони сюди приїдуть, ніхто їх сюди не пустить. Ірка у відповідь відповіла, якщо Анжела попросить у неї допомоги, то може її не чекати.
Ну й не треба. Зате хоч можна спокійно відпочити.
