Живе у нас в селищі одна сім’я. Такі сім’ї, як правило, називають – неблагополучними. Мати сімейства десь, як ніби, і працює – мужик не працює зовсім, але обоє, щодня приймають «на гpyди». Діти у них є.
Мужичка всі звуть Нафанею – такий же кудлатий і немитий як друг багатьом відомого домовичка Кузьки. Прилипло прізвисько настільки, що немає у нас жодної людини, яка знала б, як його звуть насправді. Джерело.
Дітей у них п’ятеро – малий, мала, менше. Десь від двох до семи років віком.
Двір їх знаходиться посередині вулиці і кожен, хто йде в магазин, або на пошту проходить повз, так як вищевказані установи знаходяться на різних кінцях вулиці.
Люди у нас добрі і все норовлять всучити що-небудь дітям – хто пиріжків принесе, хто цукерками пригостить, а хто і просто зламану праску подарує. Ну не викидати ж її, справді.
І прізвище у них навіть якесь є – то чи Сидорові, то чи Васильові, а може навіть Роземштури. Але потреби звертатися до них на прізвище ні у кого не виникало.
Схоже, що будь-якого планування щодо народження дітей у них ніколи не виникало, і приводилися вони на світ Божий без всякого плану.
В черговий раз Клавдію забрали до пoлoговoго будинку ось днями. Нафаня залишився з дітьми вдома, очікувати поповнення в сімействі.
Був вихідний, а у вихідні у нас на стадіоні приходили не завжди тверезі дядечки, розбивалися на команди і грали в футбол.
Як би це дивно не звучало, але Нафаня був суддею. І він цілком професійно і по праву займав цей пост. Проходячи повз двір, ми пристойною компанією зайшли за ним.
Думали, що сьогодні він не зможе судити – адже на ньому п’ятеро «спиногризів».
Підійшовши до будинку, ми побачили, що вся сім’я, вишикувавшись, стоїть і, як ніби, чекає нас.
– Нафаня! Що, підеш? – запитав хтось із нас.
– А як же! – відповів наш арбітр.
– А діти? – запитав Кузьмич, – Хочеш, я їх до своїх онуків відведу? Їх там і погодують.
– А навіщо їх годувати? Я їм локшини швидкого приготування дав – вони і погризли. Чаєм запили. Бачиш, як животики понадувались. Щасливі!
Ми чесно кажучи, в ступор впали, але чужа сім’я – темний ліс. Злидні там, батьки частенько напiдпитку, але люблять дітей недолугих мама і тато.
Дітки платять їм взаємністю і анітрохи не відчувають себе ущемленими.
Поки не відчувають, а як там далі доля їх складеться, одному Богу відомо. Ми звичайно допомагаємо їм, всім світом, але маму і тата ніхто не замінить.
