“А навіщо їх годувати? Я їм локшини швидкого приготування дав – вони і погризли. Чаєм запили. Бачиш, як животики понадувались. Щасливі!”

Живе у нас в селищі одна сім’я. Такі сім’ї, як правило, називають – неблагополучними. Мати сімейства десь, як ніби, і працює – мужик не працює зовсім, але обоє, щодня приймають «на гpyди». Діти у них є.

Мужичка всі звуть Нафанею – такий же кудлатий і немитий як друг багатьом відомого домовичка Кузьки. Прилипло прізвисько настільки, що немає у нас жодної людини, яка знала б, як його звуть насправді. Джерело.

Дітей у них п’ятеро – малий, мала, менше. Десь від двох до семи років віком.

Двір їх знаходиться посередині вулиці і кожен, хто йде в магазин, або на пошту проходить повз, так як вищевказані установи знаходяться на різних кінцях вулиці.

Люди у нас добрі і все норовлять всучити що-небудь дітям – хто пиріжків принесе, хто цукерками пригостить, а хто і просто зламану праску подарує. Ну не викидати ж її, справді.

І прізвище у них навіть якесь є – то чи Сидорові, то чи Васильові, а може навіть Роземштури. Але потреби звертатися до них на прізвище ні у кого не виникало.

Схоже, що будь-якого планування щодо народження дітей у них ніколи не виникало, і приводилися вони на світ Божий без всякого плану.

В черговий раз Клавдію забрали до пoлoговoго будинку ось днями. Нафаня залишився з дітьми вдома, очікувати поповнення в сімействі.

Був вихідний, а у вихідні у нас на стадіоні приходили не завжди тверезі дядечки, розбивалися на команди і грали в футбол.

Як би це дивно не звучало, але Нафаня був суддею. І він цілком професійно і по праву займав цей пост. Проходячи повз двір, ми пристойною компанією зайшли за ним.

Думали, що сьогодні він не зможе судити – адже на ньому п’ятеро «спиногризів».

Підійшовши до будинку, ми побачили, що вся сім’я, вишикувавшись, стоїть і, як ніби, чекає нас.

– Нафаня! Що, підеш? – запитав хтось із нас.

– А як же! – відповів наш арбітр.

– А діти? – запитав Кузьмич, – Хочеш, я їх до своїх онуків відведу? Їх там і погодують.

– А навіщо їх годувати? Я їм локшини швидкого приготування дав – вони і погризли. Чаєм запили. Бачиш, як животики понадувались. Щасливі!

Читайте також: “Кохаю іншу, ти життя влаштовуй, як можеш, на мене не надійся. До тебе не повернуся ніколи”: Чоловік взяв фіктивний шлюб і поїхав на заробітки

Ми чесно кажучи, в ступор впали, але чужа сім’я – темний ліс. Злидні там, батьки частенько напiдпитку, але люблять дітей недолугих мама і тато.

Дітки платять їм взаємністю і анітрохи не відчувають себе ущемленими.

Поки не відчувають, а як там далі доля їх складеться, одному Богу відомо. Ми звичайно допомагаємо їм, всім світом, але маму і тата ніхто не замінить.