— На сімейній раді ми вирішили продати твій дім, — приголомшила свекруха
Женя ліниво перегорнула сторінку журналу, не читаючи тексту. Очі втомилися від дрібного шрифту. Думки вперто вислизали від статей про модні інтер’єри та останні тренди. Літо наближалося до кінця. У квартирі було тихо. Сонячні промені проникали крізь прочинені фіранки, граючи на підлозі. Десь на кухні капала вода з нещільно закритого крана.
Женя поклала журнал, підвелася й підійшла до вікна. На вулиці сусідські діти грали в наздоганялки, перекрикуючи одне одного. Місто, на відміну від селища, було шумне. У кожного були свої якісь справи. Женя втомлено всміхнулася. Життя йшло своєю чергою, і все б було добре, якби не одне «але»…
Вона обернулася, почувши тихі кроки з передпокою. Це був Ілля, її чоловік. У руках він тримав телефон. Він усе тягався з ним останні кілька днів. Дзвонив постійно комусь. Женю це вже почало насторожувати. Невже коханку завів?
Та ні, не може бути, він же любить її. Вона згадала, як вони познайомилися, як він залицявся до неї. Як вони одружилися. Усе було чудово. Але щось змінилося. Може бути, вона перестала йому подобатися? Може бути, вона стала надто звичайною, нудною?
— Ти чого така? — запитав Ілля.
— Та так, нічого, — Женя повернулася до журнального столика й сіла на диван. — Просто втомилася.
Ілля хотів щось сказати, але тут пролунав стукіт у двері. На порозі стояла його мати. У руках у неї була велика сумка.
— Валентино Андріївно, заходьте, — усміхнулася Женя.
— Дякую, Женечко, — відповіла свекруха й пройшла в передпокій.
— Ось, вирішила вас потішити пиріжками, — Валентина Андріївна з гуркотом поставила сумку на тумбочку. — З капустою і яйцем. Твої улюблені, Ілюшенько.
Ілля ніяково всміхнувся.
— Дякую, мам, — пробурмотів він. — Ми якраз хотіли пообідати.
Валентина Андріївна пройшла на кухню, Женя попрямувала за нею.
— Щось ти бліда, Женечко, — стурбовано промовила свекруха, дістаючи тарілки. — Не хворієш?
— Та нормально все, — поспішила заспокоїти її Женя. — Просто трохи втомилася.
— Відпочивати треба більше, — повчально сказала Валентина Андріївна.
Женя кивнула. Свекруха завжди любила давати недоречні поради.
— Ну, як вам новина? — раптом запитала вона.
— Яка новина? — здивовано перепитала Женя.
Валентина Андріївна з докором подивилася на Іллю.
— Ти не сказав їй? — вигукнула вона. — Ілюшенько, як же так?
Ілля зітхнув.
— Мам, ми ж домовлялися.
— Домовлялися, домовлялися, — пробурчала Валентина Андріївна. — Давно вже час розповісти.
— Про що? — запитала Женя.
— На сімейній раді ми вирішили продати твій дім.
Женя розплющила очі від подиву. Дім їй дістався у спадок від бабусі. Там вона проводила всі літні канікули. З ним було пов’язано стільки спогадів.
— У сенсі? Навіщо?
— Ну як навіщо, — Валентина Андріївна закотила очі, ніби це було найочевидніше питання. — У вас же квартира в місті. Там ніхто не живе. Та й зайвих грошей не буває.
— Але ж це мій дім! — у голосі Жені почувся розпач. — Як ви можете його продавати без моєї згоди?
— Женечко, ну що ти як маленька, — Валентина Андріївна поблажливо всміхнулася. — Ти ж одружена з Іллею, значить, це і його дім теж.
— Мамо, — Ілля кашлянув. — Ми ж домовлялися, що я сам їй усе поясню.
Він підійшов до Жені.
— Розумієш, — почав він, — нам дуже потрібні гроші.
— Навіщо? — Женя відсторонилася від чоловіка. — У нас же всього вистачає.
— Я хочу відкрити свій бізнес, — Ілля відвів погляд. — Давно мрію. Розумієш, це мій шанс…
— Бізнес? — Женя почала сердитися. — Ти хочеш продати дім, який дістався мені від бабусі, щоб відкрити бізнес?
— Автомийку він хоче відкрити! — гордо втрутилася Валентина Андріївна. — У нашому районі якраз не вистачає.
— І що, по-твоєму, я маю просто так віддати свій дім заради цього? — Женя з викликом подивилася на чоловіка.
— Жень, ну я все тобі поверну, — пробурмотів Ілля. — Як тільки бізнес почне приносити прибуток.
— А якщо не почне? — Женя гірко всміхнулася. — Що тоді?
— Почне, обов’язково почне! — запевнила Валентина Андріївна. — Ілюшенька в мене хлопець рукастий, усе вміє. Ми вже знайшли місце! — з радістю продовжувала свекруха. — На перехресті вулиць. Там трафік такий, що вся автомийка окупатиметься за лічені місяці!
Женя зробила глибокий вдих.
— Іллю, — її голос пролунав тихо, але твердо. — Ми з тобою навіть не обговорювали це питання. Коли ти вирішив, що маєш право продавати те, що належить тільки мені?
— Але, Женя, ми ж сім’я, — почав виправдовуватися Ілля. — Хіба це не спільна справа? Я просто думав, що…
— Ти думав? — Женя перебила його, більше не стримуючи емоцій. — Ти думав, що можеш ухвалити рішення за нас обох? За моєю спиною?
Ілля зніяковів. Але Валентина Андріївна не збиралася здаватися.
— Женю, люба, — почала свекруха. — Ти не розумієш, це вкладення в майбутнє. Адже якщо в Ілюшеньки все вийде, ви будете жити приспівуючи! А цей дім… Що з ним робити? Він тільки простоює без діла. Краще продати, поки є покупці.
— Без діла? Та я кожне літо там проводжу!
— Ну і що тобі заважає проводити літо тут? — не вгамовувалася Валентина Андріївна. — На море, наприклад, їздити? Чи за кордон?
— Женю, не треба так, — Ілля поклав їй руку на плече, але вона відсторонилася.
— А як треба, Іллю?
— Женечко, ну не будь егоїсткою, — Валентина Андріївна розвела руками. — Думай про сім’ю, про майбутнє! У вас двоє дітей!
— Отже, так, — Женя рішуче встала. — Я не дозволю продавати мій дім.
Це моя спадщина, і я розпоряджатимуся нею на власний розсуд. А ти, — вона повернулася до Іллі, — якщо хочеш відкривати свій бізнес, знайди інший спосіб заробити гроші.
— Женю, але… — Ілля спробував заперечити, але дружина його перебила.
— Жодних «але», — відрізала вона. — Якщо ти, Іллю, справді вирішив, що можеш ухвалювати такі рішення, не поговоривши зі мною… Тоді я серйозно подумаю, що нам робити далі з нашим шлюбом.
Валентина Андріївна закусила губу. Її обличчя пішло червоними плямами.
— Женю, ну подумай добре, — почала вона знову, її голос тепер звучав більш напористо. — Це ж не тільки твій дім, це наш шанс на краще майбутнє! Ти не хочеш, щоб ваші діти жили в достатку? Чи ти думаєш тільки про себе?
— Про моїх дітей я подбаю сама, — холодно відрізала Женя.
Вона відвернулася, не бажаючи більше продовжувати цю безглузду розмову.
Валентина Андріївна, бачачи, що сперечатися марно, важко зітхнула і почала збирати свої речі.
— Гаразд, Женечко, роби, як знаєш, — з докором промовила вона. — Але потім не скаржся, що тобі ніхто не допомагав. Ілюшенька хотів, як краще…
— Мам, ну чому ти завжди все псуєш? — з прикрістю промовив Ілля, коли Валентина Андріївна, грюкнувши дверима, залишила їхню квартиру.
— Жень, ти ж знаєш, мама просто…
— Не треба, Ілля.
— Але, Жень…
— Ти хоч розумієш, як це підло? — Женя повернулася до нього, очі її виблискували образою. — Продати мій дім за моєю спиною? Та ще й під таким приводом!
— Жень, ну ти ж знаєш, я б тобі все повернув, — Ілля розгублено дивився на неї. — Як тільки бізнес би розкрутився. Ну не починай, — Ілля підійшов до неї, намагаючись обійняти, але вона відсторонилася.
— Не починай? — голос Жені здригнувся. — А що мені, по-твоєму, робити? Спокійно дивитися, як ти розпоряджаєшся моїм майном?
— Женю, ну ми ж сім’я! — у голосі Іллі почулися благання. — Усе, що в нас є — спільне!
— Ні, Ілля, не спільне, — Женя похитала головою. — А якби я вирішила цю твою квартиру продати?
— Та зрозумів я, зрозумів, — буркнув Ілля.
— Невже ти не розумієш, що справа не тільки в домі? — Женя схопила його за руку, намагаючись зазирнути в очі. — Ти ухвалив це рішення сам, навіть не порадившись зі мною! Ти хоч уявляєш, як мені прикро?
Ілля мовчав, дивлячись у підлогу.
— Женю, пробач, — Ілля підняв на неї очі. — Я справді не хотів тебе образити. Просто мама постійно твердила, що це чудова ідея.
— І ти повівся? — Женя невесело всміхнулася. — Ілля, ми ж дорослі люди, а ти дозволяєш своїй матері ухвалювати такі важливі рішення за нас!
— Я просто хотів, як краще, — чоловік опустив голову. — Ти маєш рацію, я повів себе неправильно.
Женя мовчки дивилася на нього, не впізнаючи свого зазвичай такого рішучого і впевненого в собі чоловіка. Здавалося, він і сам не радий, що піддався вмовлянням матері.
— Ілля, ну що ти, — Женя лагідно торкнулася його руки. — Ми ж сім’я, ми повинні підтримувати одне одного, а не сваритися. Давай просто забудемо. Добре?
Ілля кивнув, обіймаючи дружину.
— Жень, а давай усе-таки махнемо на море? — запропонував він, цілуючи її в скроню. — Відпочинемо, забудемо про всі проблеми.
— Тільки без мами, добре? — усміхнулася Женя.
— Домовилися!
