У квартирі було душно, й неспокійні думки знову не давали Олесі заснути. Вона вийшла на балкон.
Душа і серце в жінки були не на місці. Особливо в такі безсонні ночі, коли вона знала, що він – Максим, зараз з іншою.
Хоча, фактично, це Олеся була іншою, а та була законною дружиною. І треба ж було їй закохатися в одруженого.
Олеся працювала у квітковому магазині. Максим прийшов по квіти, попросив допомогти з букетом для мами. Так вони й познайомились.
Максим був симпатичний і привабливий, залицявся гарно, галантно, Олеся й закохалася. А через чотири місяці дізналася, що він одружений.
Не випадково. Максим сам сказав. Бо ж треба було пояснити, чому він ніколи не залишається на ніч.
” Кохана, повір, між нами давно нічого немає. Ми живемо як чужі люди, але донька, вона ще маленька, вісім рочків. У неї зараз непростий період – школа, адаптація. За першої ж нагоди я подам на розлучення. Потерпи трохи,” – пояснив він.
Олеся оторопіла від почутого. Вона виставила Максима і сказала, що ніколи більше не хоче його бачити. Плакала потім тиждень, а потім він прийшов. Клявся, що кохає, обіцяв, благав і вона вибачила.
Олеся намагалася думати, що все це правда, що Микола щасливий тільки поряд із нею, а вдома, не звертає уваги на дружину і думає тільки про неї.
Що ось-ось, вже незабаром він прийде назавжди, і вони будуть по-справжньому разом. Але час минав, а нічого не змінювалося.
А Олесі ж було вже тридцять три, хотілося сім’ю, дітей. Вона злилася на Максима та його порожні обіцянки, тижнями не відповідала на його дзвінки й повідомлення, а потім розуміла, що сумує, що хоче вірити його обіцянкам і все починалося знову.
Вчора вони з Максимом провели чудовий день разом, їздили на озеро, каталися на катері, вечеряли у затишному ресторанчику, але вночі вона знову залишилася сама.
Все це неправильно. Потрібно наважитися і закінчити це все раз і назавжди. Але чи зможе вона? Бо ж так любить його.
” Доброї ночі. Вибачте, що потривожив. А чи не буде у вас сірників?” – Олеся здригнулася, почувши тихий чоловічий голос і озирнулася.
З сусіднього балкона виглядала незнайома чоловіча голова. У напівтемряві Олеся розглянула, що чоловік виглядає цілком пристойно.
” Доброї ночі,” – Олеся простягла йому сірники.
” Дякую, а на знак подяки я можу пригостити вас чаєм, щойно заварив,” – сказав чоловік.
Олеся хотіла було відмовитись, але чоловік продовжив говорити:
” Коли в людини все добре, вона не димить на балконі, не п’є чай о другій годині ночі на самоті. А якщо це все ж таки трапилося, то добрими ліками стане розмова.”
Олеся уважно подивилася на чоловіка і подумала, що він, мабуть, має рацію.
” Зараз принесу чашку, – сказала вона. А ще я маю шоколад, правда, гіркий”.
” Як на мене, гіркий – найсмачніший, несіть,” – чоловік усміхнувся.
” Що ж такого у вас трапилося, що ви наодинці п’єте чай о другій годині ночі?” – запитала Олеся, сьорбнувши ароматного чаю.
” Та нічого особливого, – чоловік запив шматочок шоколаду чаєм. Дружина пішла до іншого”.
” Розумію, – Олеся співчутливо кивнула. Ви її, мабуть, дуже любили?”
” Це було неправильне кохання,” – знизав плечима співрозмовник Олесі.
” Думаєте, буває правильне і неправильне кохання?”– здивувалася вона.
” Правильне кохання взаємне, воно окрилює, робить щасливими обох. Якщо людина любить, але при цьому нещаслива – це якесь неправильне кохання, я так міркую”.
Чоловік помовчав. Олеся теж мовчала, обдумуючи його слова.
” За великим рахунком, я завжди знав, що вона мене не любить, але думав, що моєї любові вистачить на нас двох.
Загалом ми й жили непогано, поки я давав їй все, що їй було потрібно, але два роки тому, мій невеликий бізнес зруйнувався, і замість доходу залишилася купа боргів та невиконаних зобов’язань.
Мій приятель працює на заробітках, робота важка, але платять добре. Щоб заробити більше і швидше, я не бував удома місяцями, потім приїжджав на кілька тижнів і їхав знову.
А грошей все одно було мало, більша частина йшла на погашення боргів. Але я її розумію, чекати важко, чекати на чоловіка, чекати кращих часів. Щоб чекати, треба любити”.
Співрозмовник знову зробив паузу, а Олеся подумала: “А ще щоб чекати, треба знати, що ти чекаєш недаремно”.
” Вона не дочекалася. Виявляється, вона почала мені зраджувати майже одразу. Минулий раз я приїхав без попередження і все побачив на власні очі”.
Чоловік, справді, посміхнувся. Вони помовчали.
” А я вас раніше не бачила,” – щоб якось розрядити обстановку, сказала Олеся.
” Ми розміняли квартиру. Я перебрався сюди. А яка причина вашого безсоння, якщо не секрет?” – запитав сусід.
” Виходить, теж неправильне кохання,” – знизала плечима Олеся й розповіла свою історію.
” На жаль, не хотілося б вас розчаровувати, але він не піде, – похитав головою сусід. Буває, звісно, й таке, що люди розходяться, зустрівши інших людей, але якщо не наважився одразу, значить, йому просто так зручно”.
Олеся сумно опустила голову.
” Не сумуйте, ви молода, красива, все ще буде добре, ви зустрінете гідного чоловіка,” – підбадьорив співрозмовник.
” У вас також все буде добре, “– додала вона.
” Я так само думаю, хоч я вже й не такий молодий, а красою взагалі ніколи не вирізнявся,” – чоловік тихо розсміявся.
” Не кажіть нісенітниць, – Оксана теж усміхнулася. – Скільки вам років?”
– Сорок чотири. Я – Павло, – сусід простягнув Олесі руку.
” Оксана,” – представилася вона. Ну надобраніч. І знайте, сорок чотири” – чудовий вік.
Олеся зникла у квартирі. Спати вона лягла з твердим наміром розлучитися з Максимом й відправила його номер у чорний список.
Наступні два дні вона намагалася затримуватися на роботі, потім гуляла довго містом, зустрічалася з подругами, сходила в кіно, аби тільки довше не повертатися додому і не залишатися наодинці зі своїми думками.
Повернувшись, вона приймала душ і одразу лягала спати. На третій день вранці, відкривши штори, Олеся побачила на перилах балкона коробку цукерок.
Олеся з цікавістю вийшла на балкон. До цукерок додавалася записка: “Буду радий, якщо ви складете мені компанію увечері за чаєм”.
” А чому б і ні?” – подумала Олеся і посміхнулася.
Увечері вони з Павлом знову пили смачний чай і говорили, тільки тепер уже на різні інші теми, уникаючи розмов про невдалі стосунки.
А наступного дня вони пішли гуляти, сміялися як діти, їли морозиво. А ще через кілька днів пішли у літнє кафе і згадували улюблені моменти зі старих фільмів.
” Післязавтра я їду на три місяці,” – сказав Павло, коли вони прощалися біля під’їзду.
” Подзвониш звідти?” – запитала Олеся, злегка почервонівши.
” Подзвоню,” – пообіцяв Павло.
Того ранку, коли він поїхав, Олеся знайшла на балконі букет квітів і мішечок запашного чаю. Жінка посміхнулася.
Про Максима вона навіть не згадувала. Але як потім виявилось, Максим не збирався так просто відмовлятися від Олесі.
Зрозумівши, що додзвонитися до неї не вийде, він приїхав і став чекати її біля будинку.
” Кохана, повір, я люблю тільки тебе…” – почав він свою звичну пісню.
” Ти любиш тільки себе, тобі все одно і на мене і на дружину, і, можливо, навіть на доньку, – заявила Олеся. Не приїжджай більше.”
Вона зникла в під’їзді. Але такою рішучою жінка здавалася тільки на вигляд.
Опинившись удома, в голові почали крутитися думки: може, вона далеко не така байдужа до Максима, адже, все-таки, він приїхав.
Олеся навіть схопила телефон, подумавши, що напевно варто розблокувати Максима і послухати, що він скаже. Але в цей момент на екрані висвітився номер Павла.
” Привіт. Як ти?” – весело запитав він.
” Привіт. Все добре. Збираюся пити чай, “– відповіла Олеся дістаючи мішечок із чаєм і відчуваючи, як на душі стає спокійно і тепло.
Три місяці пролетіли непомітно. Олеся з Павлом зідзвонювалися майже щодня. Жінка розуміла, що їй легко і добре з Павлом і чекала з нетерпінням його повернення. У день, коли він мав приїхати, Олеся не витерпіла і вийшла надвір.
” Олесю, давай поговоримо, ” – почула вона знайомий голос.
Вона навіть не помітила машину Максима біля під’їзду. Тепер він вийшов і прямував до жінки і з великим букетом квітів.
” Нам нема про що розмовляти. Я ж просила тебе більше не приїжджати,” – Олеся зробила крок назад.
Тепер вона вже точно була впевнена, що Максим їй не потрібний. Але Максим все ж таки взяв її за руку і спробував пригорнути до себе. Саме в цей момент на подвір’я заїхала машина.
Олеся глянула хто там їде і ахнула від побаченого. То була машина Павла.
Вона рвучко забрала свою руку і поспішила у бік машини, але той уже швидко йшов до під’їзду з сумкою через плече.
” Це не те, що ти подумав” – Олеся перегородила йому дорогу.
” Десь я вже таке чув,” – посміхнувся Павло. – Не хвилюйся, тобі нема в чому виправдовуватися, адже ти мені не дружина.
І він спробував обійти її.
” Не дружина. І, можливо, ніколи нею не стану, я не знаю. Але я знаю, що мені з тобою добре, і я хочу подивитися, що з цього вийде. А він – це минуле, правда”.
Вона поки не збиралася здаватися. Павло зупинився, уважно подивився на Олесю, а потім міцно обійняв її.
” Ходімо додому,” – прошепотів він їй на вухо, і вони разом попрямували до під’їзду.
Вони навіть не помітили, як розгублений Максим спостерігав цю сцену, як з досадою він кинув квіти на лавку, застрибнув у машину, гримнувши дверима, і поїхав. Їм було вже не до нього.
” Ну все, це востаннє. Повернуся, і вистачить грошей, щоб розпочати свою справу наново”. Павло поцілував Олесю.
Він стояв у дверях зі своєю дорожньою сумкою. Ось уже рік як вони були разом і три місяці, як одружені, і чоловік не хвилювався, їдучи, він був упевнений в жінці.
Але йому все одно не хотілося розлучатися, адже він дуже любив її. Тепер у них було правильне кохання, взаємне, і обоє вони були щасливі.
” Це гарні новини – зраділа Олеся. – У мене також є хороші новини. Я чекаю на нашу дитину”.
” Та це ж просто неймовірно – Павло міцно обійняв її. Може, ну його, не їхати нікуди? На нас стільки тепер всього чекає.”
” Встигнемо. Ти ж сам сказав, що це остання подорож. Я чекала на тебе все життя, ще трохи точно зачекаю” – засміялася Олеся і поцілувала свого коханого.
Світлана Тиха
