– А ти нам не рідна мати, – кинула на те Єва. – Зaпудрила мiзки братові, аби зі злuднiв викарабкатися, – «відривалась». Тепер ти – ніхто. Зрозуміла? Ніхто!

А ти нам не рідна мати…..” Діана зрозуміла: з тієї миті в неї більше нема сім’ї. Промайнули, мов у калейдоскопі, спогади. І зупинилися біля чоловікової фотографії. Наш День

Любомир був життєлюбом. А в його нотатнику залишилися заплановані зустрічі, поїздки, інші справи… Він відійшов раптово. Серце. Любомир був лікарем, проте завжди казав: небесний годинник ніколи не запізнюється і не поспішає. І чиєсь врятоване життя означає: «туди» ще не пора. А смeрть не буває передчасною…

– Я візьму ще цю картину…

– Які рідкісні книги! Можна вигідно продати…

Читайте також:  Сестра – це значно більше, ніж просто подруга.Сестра – це людина, яка висловить тобі в очі все, що її дратує в тобі, а всім скаже, що ви сама чудова людина на Землі

– А не забагато для неї цієї шикарної квартири?..

Це про неї, Діану, говорили, що враз стала чужою навіть для дітей, яких виховала. А все через спадщину, яку ділила на власний розсуд чоловікова родина. Любомир зaпoвіту не залишив. Не встиг, бо ще не збирався залишати цей світ. Та, й, зрештою, при житті нікого не обділив…

…Діану, випускницю медичного училища, скерували на роботу у відділення, де працював молодий і перспективний Любомир Якович. Дівчину «просвітили»: він – удiвeць. Його дружина їхала в таксі, сталася авaрiя. Водій вижив, вона – ні. На Любомира Яковича поклала око старша медсестра, але… У нього двоє дрібненьких дітей. А манірна Нонна Марківна не готова стати їм матір’ю. Проте, з поля зору Любомира Яковича не випускала.

Діану плітки не цікавили. Вона була вдячна долі, що отримала цю роботу.

…На її чергуванні терміново викликали Любомира Яковича до важкого пацієнта. У вихідний. Він приїхав до лікарні з дітьми.

– Можете приглянути за малими? – попросив Діану. – Сина звати Юрком. Доньку – Євою. Вона трохи з характером.

Діана порозумілася з дітьми.

– Як вам так швидко вдалося? – запитав, повернувшись.

– У мене двоє молодших братиків і сестричка. Я часто їх бавлю, тому…

– То ви з багатодітної сім’ї?..

Чутки про те, що Любомир Якович «зaпав» на молоденьку медсестру, швидко поширилися відділенням.

– Не вірю, – сказала Нонна. – Діана – дівчисько. Зрештою, хто він, а хто вона?

– Може, вирішив розважитися, – пліткували. – Чи нянька для малих потрібна.

Йому потрібна була матір для дітей. І дружина. Відкидав пропозиції товаришів познайомити з гарненькою спокусницею. Нонна також не цікавила – про її «нерівне дихання» до нього Любомир знав.

Розповів батькам про симпатію до Діани. Любомирові батьки – також лікарі.

Медсестра, кажеш? Ще й багатодітної родини?! Може, вона хоче зі злиднів вилізти, тому й… закохалася в тебе? – мовила мати.

Батько був не таким категоричним:

– Головне, аби до дітей добре ставилася.

– Юрко з Євою полюбили її, – відповів на те Любомир.

– Сподіваюся, не будеш шкодувати, що дозволив закрутити собі голову якісь нaхaбній медсестрі. Але що подумають колеги, знайомі? – не вгавала матір.

– Мамо, якщо ти готова глядіти дітей…

– Ні, ні і ще раз ні! В мене робота і… своє життя.

…Олімпіада Георгіївна, Любомирова мати, до нової невістки ставилась холодно. А молодша Любомирова сестра з чоловіком Діану взагалі iгнoрували. Дехто з його друзів також не міг зрозуміти, чому одружився на «якійсь» медсестрі. І Нонна переживала «втрaтy». Щасливими були тільки діти.

Коли малі почали кликали Діану мамою, Олімпіаду аж пересмикувало. А Любомир радів. Він справді кохав свою дружину, хоча у це не всі вірили. На роботі називали Діану поміж себе «нянькою». І тихо заздрили, коли Любомир відкривав перед нею двері автівки. Або коли Діана приходила на роботу в модній обновці.

Любомир радив Діані вступати до медінституту. Відмовилася. І пояснила: має бути дбайливою матір’ю і дружиною. А навчання забиратиме час.

Спільних дітей у них не було. Чому – ніхто не знає.

…Юрко не хотів іти в медицину, хоча наполягав і Любомир, і його батьки. Діана переконала чоловіка: не варто змушувати сина робити те, що не миле серцю. Хоче вступати на факультет іноземних мов – хай вступає.

– Дякую, мамо, ти у нас найкраща! – обійняв Діану Юрко.

Любомир здався.

У медицину подалася Єва.

…Любомира вітали з днем народження і з відзнакою, яку отримав нещодавно. За столом у модному ресторані зібралася родина, чоловікові друзі, дехто зі співробітників та друзів батьків. Любомир запросив і Діаниних рідних. Ніхто не прийшов. Вони знали про ставлення зятевої рідні до своєї доньки. Тому вважали недоречним бути поруч із «панством».

Коли настала черга дітей вітати Любомира, вони подякували мамі Діані за те, що їх виховала, дбає про батька… Любомир поцілував дружину і жартома мовив:

Не було б Діани, не став би я завідуючим відділенням. І цієї нагороди, може, не мав би.

Гості аплодували. А Любомирова матір, сестра і її чоловік сиділи, наче сфінкси…

Юрко одружився, щойно закінчив університет. Єва – за рік до закінчення навчання. Простора квартира, яку родина купила в новому будинку, стала ще більшою, коли діти перебралися у власне житло.

…Любомир збирався до свого товариша в інше місто. Отримав запрошення на відкриття клініки. Діана також мала їхати з чоловіком. Але його раптово не стало…

Невдовзі після пoхoрону на порозі з’явилися Юрко, Єва, Любомирова сестра з чоловіком і свекруха.

– Прийшли забрати своє, – безцеремонно пояснили.

Олімпіаді Георгіївні нічого не було потрібно. Вона лише з єзyїтськoю усмішкою спостерігала, як Юрко з Євою знімали зі стін картини, які колекціонував батько. А донька із зятем пакували книги із синової бібліотеки. Спокусилися й на недешеві статуетки, подаровані Діані з Любомиром, та інші, за словами чоловікової родини, «дрібнички».

– Як можна так чинити з матір’ю? З пам’яттю про батька? – збентежено запитувала Діана в дітей.

– А ти нам не рідна мати, – кинула на те Єва. – Ми маємо бабусю, тітку, інших близьких родичів. Хіба не так, Юрку?

Той промовчав.

– Зaпудрила мiзки братові, аби зі злuднiв викарабкатися, – «відривалась» Любомирова сестра. – На добро його поласилась. На славу. Дружина заввідділенням. Ах, ах, ах!!! Тепер ти – ніхто. Зрозуміла? Ніхто! Їхня мама, – кивнула у бік Юрка з Євою, – в мoгилі. А за те, що ти їх вибавила, брат заплатив тобі цією квартирою, дачею. Світ показав. І, певно, грошей купу залишив.

Надивившись на «цирк», Олімпіада Георгіївна подалася до дверей. За нею – інші зі своєю «спадщиною». Юрко з Євою мовчки оминули Діану. Їм услід з докором і тихою печаллю дивився з фотографії, обрамленої у траурну стрічку, Любомир. Спершись на одвірок, тихо ридала Діана. Порожні місця на стінах, де щойно висіли картини, були схожими на її теперішнє життя: вона не знала, чим його заповнити…

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram