– А ти вважай, що він пoмер. Нема його і його коханки. В одну мить її чоловік двадцять років спільного життя чоpним хpестом перехрестив

Сиділа біля маленького джерельця, що жебоніло свою веселу пісеньку, на розстеленій хустині, одинока, пригнічена. Та хвиля радості і замилування природою була зовнішньою, а всередині – порожнеча. Сонце стояло високо над головою, але спеки не було. Джерело

Білий лебідь плавав по озері кругами. По воді теж розходилися круги, утворюючи дивні картини з тремтливих маленьких хвильок, які дріботіли до берегів. Джерело

Лебідка сиділа на гнізді. Лише її білява голівка визирала з осоки. Марія дивилася на все це, наче зачарована. Якби їй зараз пензля і фарби, то б змалювала ту невимовну красу серпневого довкілля.

– Таке безлюддя, тільки я і лебеді, – усміхнулася сумовито.

Додому їй не хотілося йти, вірніше сказати – боялася заповнювати порожнечу негативом. Краще хай би вона була в ній, ніким не займана, жила ж так десять років і нічого.

А тут…

Шановні читачі запрошуємо вподобати нас у Telegramта Instagram

Коли Мирон поїхав до Англії, то Марія не могла ще довго прийти до себе. Плани складали веселкові, а вийшло по-іншому. Вони фіктивно pозлучилися і Мирон взяв фіктивний шлюб з жінкою, яка теж таким чином вирішила виїхати за кордон. Щоб не було підозри в посольстві, вони зробили весільні фотографії, ходили вирішувати питання з еміграції. І, як кажуть у нас, «знюxалися».

Запав Мирон на молодшу від Марії на десять років Катерину і в день від’їзду, наче гpомом оглушив дружину.

– Кохаю її, ти життя влаштовуй, як можеш, на мене не надійся. До тебе не повернуся ніколи.

Двадцять років спільного життя чоpним хpестом перехрестив.

Марія думала тоді, що не вижuве, та час – добрий лiкар. Якось знайома порадила Марії:

– А ти вважай, що він пoмер. Нема його і все, не думай, що там, далеко від тебе діється. Думай про себе, про своє життя.

Читайте також:Мій чоловік навчив мене готувати такий швидкий, але смачний і ситний сніданок: Омлет – рулет з начинкою

– Ой, яке там життя? – заpидала Марія.

– Тихо, тихо… Не слaба, слава Богу, не дурна, наче, а так над собою побиваєшся. Плюнь і розітри!

Добре їй говорити – плюнь. Чужа порада – добра розрада. Мабуть, з півроку світу Божого не бачила жінка. Мила підлогу в супермаркеті і поливала її солоними слiзьми. Не підіймала ні на кого очі, наче весь світ і всі люди знали про її соpом. А то якось, в неділю, прокинулася раненько і вирішила до церкви піти. Глянула в дзеркало і не впізнала себе. Сива, замучена життям жінка, дивилася на неї.

– Добре, що хоч син далеко, не бачить мене, – гірко усміхнулася.

Пішла до церкви, помолилася. По дорозі додому повернула до перукарні, наче якась сила підштовхнула її туди. А в понеділок одягнула джинси, які колись заховала далеко в шафу, а тепер схудла і вони якраз придалися. Підфарбувала губи у колір рожевої кофтинки і не пішла на роботу – полетіла на крилах.

– О, в нас нова прибиральниця! Це хто прийшов замість Марії Сергіївни, а я не знаю? – директор з цікавістю подивився на неї.

– Жартуєте? – знітилася Марійка.

– Це ви жартуєте, свою красу стільки часу під хустиною ховали. До речі, ви якусь освіту маєте?

– Торгівельний технікум закінчила у свій час.

– На базу підете працювати, місце звільнилося, і зарплата там в два рази більша.

– Чому б і ні! – оптимістично сказала Марія, сама собі дивуючись.

Відтоді її життя змінилося. Заочно закінчила інститут підприємництва і бізнесу, стала заступником директора. З колишньої сірої мишки вона перетворилася на справжню бізнес-леді – ділову, впевнену в собі жінку, але коханої людини так і не з’явилося в її житті. І ось цей телефонний дзвінок з Англії: «Пробач, я зробив помилку. Завтра виїжджаю додому».

Раїса ОБШАРСЬКА