” Ніно. У мене до тебе дуже серйозна розмова,” – підійшов до дружини Ярослав.
” Я тебе слухаю” – сказала жінка.
” Давай спочатку поїмо, на ситий шлунок краще все вирішувати” – сказала жінка.
” Ага, а раптом ти зібрався від мене йти, так краще йди голодним. Твою порцію ми завтра посмакуємо” – сказала з посмішкою але насторожено Ніна до Ярослава.
” Як ти могла таке подумати? І взагалі, завжди ти думаєш лише про свою вигоду.” – сказав незадоволено Ярослав.
” За стільки років навчилася у твоєї родини. А думаю я про нашу родину, про тебе та дітей. Гаразд, їж, відчуваю, що говоритимемо довго. Знову ваша родина щось вигадала” – з відвертим глузуванням відповіла Ніна.
” У цьому ти маєш рацію. На цей раз вигода для всіх” .- з гордістю та впевненість сказав чоловік.
– Жуй, жуй, я зачекаю, – сказала Ірина. – Мені апетит ти вже зіпсував.
З вечерею було покінчено. Ярослав вже хотів завалитися на диван, йому так зручніше розмовляти, але Ніна сіла перша, на саму середину.
” Може ти в крісло сядеш, як завжди?” – запропонувала дружина чоловікові.
” Я так втомився, краще б полежати” -відповів Ярослав.
” Ніно, пам’ятаєш ти мріяла про будинок?” – таємничо запитав чоловік.
” Ти його купив нам?” – здивовано запитала Ніна.
– Ми його купимо! Ми вже вибрали варіанти. Я, батьки, моя сестра. Ми просто хочемо купити батькам дачу.
Вони її доглядатимуть, а ми тільки відпочиватимемо. Овочі свіжі, зелень. Просто треба всім скинутися.”
” Добре, скільки коштує дача і скільки є грошей у батьків і твоєї сестри? Десять тисяч? Двадцять?” – спитала жінка.
” У них зовсім небагато, натомість у нас є накопичення” – відповів Ярослав.
” У нас накопичення? Ти певен? Скільки ти назбирав?” – здивовано спитала Ніна.
” Звичайно, впевнений. Ти ж отримала свою частку у спадок грошима. І свої накопичення у нас є, я ж усі гроші тобі віддавав, усі зарплати. Нам навіть кредит брати не доведеться”.
” Ці гроші ми збиралися вкласти у свій будинок, а не у спільну дачу”.
” Ти все забув? У нас старшому синові скоро вісімнадцять, знадобиться. Не заважало б і про другого подумати, йому до повноліття теж небагато.
Хлопчики вже вийшли із того віку, коли їх можна до бабусі на дачу відправити. А ось твоя сестра від цього зиск отримає. У неї діти малі. Вони й там відпочиватимуть. Вона в це не вкладеться, а зиск для неї очевидний. А твої батьки нам чим допомогли?”
Ярослав дещо подумав і відповів: ” Не пам’ятаю я”.
” А не пам’ятаєш, бо не було допомоги. Ми все самі. Це в тебе просили допомагати сестрі. Пам’ятаєш? Грошей дай, з ремонтом допоможи, люстру привези та приєднай. А на день народження неодмінно дорогі подарунки. І їм не важливо, що у нас іпотека та маленькі діти” – все згадавши сказала Ніна.
” Пам’ятаю. Але ж ти мене завжди зупиняла” – з посмішкою відповів Ярослав.
” Так, зупиняла, бо самим грошей ледве вистачало. Грошей ми не давали, це моя заслуга, а ось решту ти робив. Тобі спасибі сказали? Ні, тільки ще вигадували, щоб попросити.
А зараз ми маємо купити дачу батькам, яка нам не потрібна. Ти хочеш копати грядки, тягати розсаду, ремонтувати, збирати, возити? Ти сьогодні втомився, а на дачі мама тобі сидіти не дозволить. Будеш працювати?
А хто в цей час відпочиватиме? Правильно – твоя сестра. Я на їхню дачу їздити не буду, тож і грошей не дам. Хочуть користуватися всіма благами дачного життя, хай купують. Цього я їм заборонити не можу, і тобі раджу не брати участь у цьому. У них є житло, вони не безхатьки” – нарешті закінчила свій монолог жінка.
” Яка ти в мене розумна” – послухавши слова дружини погодився Ярослав. Все правильно, Ніночко, як завжди, ти маєш рацію. Не хочу я працювати на їхній дачі. Адже вони мене так вмовляли, переконували: відпочинок, шашлики, свіжі овочі. Ледве не купив для себе роботу”.
Ніна підійшла до чоловіка обняла і промовила:
” От і молодець, відпочивай, лежи на дивані, дивися телевізор. Це тобі не грядки на спеці копати. Ми грошам застосування знайдемо”.
Валентина Довга
