Робота у міжнародній компанії — це завжди трохи стрес та купа нових людей. Я керую відділом, і ось, два місяці тому до нас прийшов новий помічник директора. Його звати Андрій, на рік старший за мене — йому 42 роки, а мені нещодавно стукнуло 41.
Спочатку все було, як завжди, — знайомство, робочі питання і той класичний невимушений обмін привітаннями у коридорах. Але згодом стало ясно, що Андрій — не просто сухий керівник. Він був неймовірно симпатичним, з цією своєю харизмою та легким почуттям гумору. Його жарти, його манера говорити, все це одразу розтопило моє серце.
Якось він почав сипати компліментами: “Та ти така сьогодні чарівна”. А потім ще щось там про те, як йому подобається моя посмішка. Спочатку я реагувала, мовляв, “Андрію, не сміши мене”, але всередині вже закипало. Звісно, як справжня професіоналка, я старалася тримати себе у руках.
Та коли він запитав: “А ти взагалі сумуєш за мною після роботи?”, я, замість того, щоб залишити це без відповіді, відповіла: “Ну, може, трошки”. І понеслося.
— Ти на обід сьогодні йдеш? – запитав він, заходячи до мене у кабінет без стуку.
— А ти що, пропонуєш скласти компанію? – жартівливо відбивалася я, хоча вже розуміла, куди все це йшло.
— Тільки якщо ти не проти, – відповів він і тут же додав – Обіцяю, тільки обід, нічого зайвого.
Ми почали обідати разом майже щодня, але далі розмови за їжею діло не йшло. Спершу я була впевнена, що це така гра, що він теж мене випробовує. Але якось усе це було занадто поверхнево. Я почала помічати: коли я розповідаю щось особисте, він наче “відключається”. А якщо розмова йде в інший бік, то знову сміх, флірт та компліменти. Почала звертати увагу на його поведінку з іншими. І тут ніби блискавка влучила. Він однаковий з усіма жінками в офісі. Мало того, з Ірою з фінансового він ще й на вихідні ходив каву пити!
— Іра, а ти часом з Андрієм не зустрічалася на вихідних? – питаю її в обідню перерву, намагаючись приховати напруження у голосі.
— Ага, – відповіла вона спокійно, – з’їздили у торговий центр, кави попили. А що?
І тут я зрозуміла — не лише я потрапила у цю пастку. Всі ці компліменти, погляди, напівнатяки були для всіх, не тільки для мене. Він, як справжній ловелас, створював ілюзію особливого ставлення, хоча насправді це було лише спілкування без зобов’язань. Відчуття абсурду накрило з головою. Ти начебто й доросла, розумна жінка, та все одно повелася на ці “очі”.
Одного разу я затрималась на роботі пізніше звичайного, закінчувала важливий проєкт і, звісно ж, підготовка документів зайняла більше часу, ніж я очікувала. До офісу зайшла одна з наших клієнток — молода жінка з виразними очима й довгим каштановим волоссям. Вона була новою у компанії, йшлося про контракт, що потребував особливої уваги. І саме тоді я побачила, як Андрій підходить до неї, кладе руку на її плече, начебто жартує, але тон його голосу — не жартівливий.
— Ви сьогодні просто сяєте, – сказав він з дивним блиском в очах. – А якщо я попрошу вас залишитися ще на кілька хвилин? Може, візьмемо каву десь поруч?
Клієнтка здивовано подивилася на нього, намагаючись усміхнутися, але в її очах був явний дискомфорт.
— Дякую, але у мене плани, – відповіла вона, намагаючись уникнути його погляду.
Я спостерігала за цією сценою з віддалення, наче застигла на мить. Зрозуміла, що це не перший раз. Раніше, можливо, я просто не помічала, як Андрій дозволяв собі такі речі, а тепер це стало очевидним. Він використовував свою приємну зовнішність і привітність для маніпуляцій з клієнтками.
Після цього я вирішила дистанціюватися. На обіди з ним більше не ходила, відповідала сухо і по справі. Тиждень тиші, і ось він знову у моєму кабінеті.
— Оксано, що сталося? Ти наче злишся на мене, я щось не так зробив?
— Ні, просто вирішила зосередитися на роботі.
— Але ж ми завжди так добре спілкувалися. Не розумію, чому ти так змінилася? – говорив він, ніби зовсім не в курсі, що я все давно зрозуміла.
Усміхаюся, але всередині холодно. З кожним його словом все більше усвідомлюю, що даремно витратила час на ілюзії. Я сіла за комп’ютер та удала, що маю термінові справи. Він, зітхнувши, вийшов з кабінету. А я залишилася сама зі своїми думками та комічним відчуттям, що знову втратила голову через пустого чоловіка.
Тільки цього разу я знала, що робити далі. Після роботи пішла з подругою у спортзал, а на наступний день замовила собі нову сукню. Не для когось, а просто так, щоб нагадати собі: я варта більшого, ніж дешеві загравання. Він більше не докучав мені. Напевно, пішов полювати на інших жінок.