“Артеме, що ти робиш? Куди зібрався?” – спитав батько у сина.
Ярослав повернувся додому з роботи й побачив, як її син збирає речі. Комп’ютер уже запакований у коробку, одяг складений у валізу, приставку він також забрав. Чоловік стояв і не міг зрозуміти, що відбувається.
” Я переїжджаю жити з Дариною” — радісно відповів син.
” Не розумію, синку. А де ти взяв гроші? Тобі щойно виповнилося 19, стипендії ти не маєш, а орендувати житло дорого. Ти добре все обдумав?” – знову спитав Ярослав.
” Тату, не хвилюйся. Я накопичив трохи грошей, працював влітку, на кілька місяців вистачить. А далі після університету влаштуюся на роботу. Я люблю Дарину, а жити окремо від батьків — це нормально. Я вас із нею познайомлю”- сказав упевнено Артем.
Ярослав не став заперечувати, дозволив йому збирати речі. Згодом прийшла дружина, теж здивувалася, але Артем пояснив ситуацію. Вони не хотіли сваритися з сином, тому просто прийняли його рішення. Він дорослий і сам відповідає за свої вчинки.
Наступного дня чоловік допоміг винести речі до таксі, і Артем поїхав.
Минуло понад два тижні, а від нього не було жодної звістки. Дружина хотіла подзвонити, але Ярослав заборонив їй це робити.
Але одного вечора раптом задзвонив телефон — це був Артем. Ярослав дуже хотів почути його голос. Підняв слухавку, але те, що він сказав, його неприємно вразило. Добре, що дружини не було поруч.
” Тату, мені треба оплатити навчання за другий семестр. Ти зможеш заплатити?” – сказав несміливо хлопець.
Майже місяць він не телефонував, не запитав, як вони, а тепер цікавиться лише тим, чи заплатять вони за його університет!
Ярослав не очікував такого від власного сина.
” Артеме, я не буду платити за твоє навчання. Ти сам вирішив жити окремо, тепер самостійно розбирайся з усіма питаннями”- сказав твердим тоном Ярослав.
” Дякую, тату! Я думав, ти мене підтримаєш, а ти відвернувся від мене” — розсердився син.
” Сину, я підтримав тебе, дозволивши йти у доросле життя. Тепер ти самостійний — тож вчися вирішувати свої справи сам.
Артем не став батька слухати, просто кинув слухавку.
” Нехай розуміє, що самостійне життя — це не лише свобода, а й відповідальність. Раз уже переїхав, нехай тепер справляється сам”- сказав Ярослав до дружини.
Минуло кілька тижнів. Ярослав з дружиною вирішили зробити невеликий ремонт, адже гроші, які вони відкладали на навчання сина, залишилися у нас.
Купили новий диван у вітальню, змінили шпалери в коридорі, замінили старі вхідні двері на нові, броньовані.
Життя йшло далі.
Ярослав звик до того, що сина немає вдома. Часом сумував і навіть шкодував, що не допоміг йому з навчанням.
Одного вечора дружина підійшла до Ярослава й подала телефон. Дзвонив Артем.
” Тату, пробач мене, що я з тобою так говорив. Я хочу повернутися додому,” — тихо сказав він.
” Я не тримаю на тебе зла, синку. Повертайся, ми завжди чекаємо на тебе” – сказав Ярослав до сина.
Наступного дня він допоміг йому перевезти речі назад. Ярослав був радий, що син повернувся, але йому було боляче дізнатися, що з ним сталося.
Виявилося, що Дарина вкрала у нього всі гроші й втекла з іншим хлопцем.
Артем сам виконував усю хатню роботу, два тижні пропускав пари, щоб заробити на навчання, а коли зібрав потрібну суму, вирішив повернутися до університету.
Але коли повернувся додому, то ні грошей, ні дівчини вже не було.
” Шкода, що так сталося, але це був для нього цінний урок” – подумав Ярослав та сказав дружині.
Олеся Срібна
