Автор: z Iryna

— Ти йдеш від мене до цієї селючки? — моя дружина не розуміла. — Не називай так, будь ласка, Галю. Все вирішено, Інно. Пробач, — я поспішно збирав

— Дівчатка, признавайтеся, хто з вас Ліля? — дівчина уважно та з хитринкою дивилася на нас з подружкою. — Я Ліля. А що? — із здивуванням промовила я.

— Любове Іванівно, ви знову додали туди смальцю? Ми ж домовлялися: Андрію не можна смаженого, у нього детокс-тиждень! Це не суп, це холестеринова суміш!» — невістка Юля з

Квартира Григорія Опанасовича була затиснута між двома шумними сусідами: зверху постійно хтось грав у футбол, знизу надривно плакало немовля. Але в його маленькій кімнаті панувала інша реальність. Стіни

— Ти пам’ятаєш, Степане, що ми варимо тут балки, а не філігранні трояндочки? Завод — це місце для міцності, а не для мистецтва! Твої скульптури з металобрухту —

— Ти запізнився на двадцять два дні народження, тату. На три весілля, на п’ять похоронів і на ціле життя, яке ми прожили без тебе. Тепер ти стоїш тут

— Артеме, я тут не як твоя колишня дівчина, яка чекала на тебе під дощем двадцять років тому. Я — голова батьківського комітету. І якщо твій син знову

— Марино, подивися на себе! Тобі тридцять вісім, твій найкращий співрозмовник — рудий кіт Барсик, а сукні пахнуть котячою м’ятою та бібліотечним пилом. Я не дозволю тобі заживо

— Сину, якщо ти не покинеш цю нахабну вертихвістку, вважай, що в тебе немає матері! Ця Нінка старша за тебе років на пʼятнадцять! — черговий раз навіювала мені

— Дорогі мої, я приїхала не просто побачитися. Я старію, і мій капітал у Ванкувері потребує надійних рук. Я хочу подивитися, хто з вас гідний стати моїм спадкоємцем.