У маленькому селі, де кожен знав кожного, а стіни хат тримали у собі не одну історію, жила Христина. Її батьків давно не стало, і дівчина змушена була самотужки боротися за своє існування.
Вона працювала в сільському магазині, намагаючись не лише заробити на прожиття, але й підтримувати старий будинок, що залишився від батьків.
Христина була симпатичною, але її положення в селі не допомагало її. Як часто казала бабуся Христини, «не з тим народилася». Всі навколо знали, що вона була «нареченою без приданого», і тому увага чоловіків не була до неї прив’язана.
Її єдиним другом і надією був Мирон — простий хлопець із сусіднього села, який працював на фермі. Він був не багатий, не знатний, але мав серце велике і чисте.
Його руки були сильні від важкої праці, а в очах можна було побачити відданість та надію на краще. Вони зустрічалися вже два роки, але, попри глибокі почуття, нічого серйозного між ними не відбувалося. Христина боялася, що її бідність стане перепоною для Мирона.
— Ти все ще думаєш, що не гідна мене? — одного разу запитав Мирон, тримаючи її за руку під старим дубом.
— Я не про це, Мироне, — відповіла Христина. — Я не хочу, щоб ти через мене страждав. Я не можу дати тобі нічого, крім себе.
Мирон усміхнувся, обійняв її і сказав:
— Ти — все, що мені потрібно.
Але серце Христини було сповнене сумнівів. Вона не могла зрозуміти, чому все так просто для нього. Вона знала, що у них немає майбутнього. І ось, коли вже все здавалося зовсім безнадійним, з Америки прийшло неймовірне повідомлення.
— Христина, я ваша тітка, і ось я залишаю вам спадок… — несподіваний лист, надісланий адвокатом, сповнив її серце надією та хвилюванням. У спадок їй дісталася велика сума грошей.
— Як це можливо? — прошепотіла Христина, тримаючи лист в руках. Вона не могла повірити, що її життя зміниться за одну мить.
Але із цією новиною з’явилися й інші труднощі. Всі, хто колись обходив її стороною, раптом стали дуже зацікавлені в її особі. І навіть Мирон, хоч і залишався на її боці, був не зовсім впевнений, що робити з новими обставинами.
Наступного дня після отримання спадку Христина зустрілася з Мироном.
— Ти чуєш це, Мироне? — вона намагалася приховати своє хвилювання. — Я не знаю, що робити з цими грошима?.
Мирон, як завжди, був спокійним.
— Ти не повинна нічого робити. Ти маєш право на щастя, Христина. Але я хочу, щоб ти зрозуміла одне: якщо ми будемо разом, гроші не повинні бути тим, що нас розділяє.
Христина дивилася на нього і не могла зрозуміти, чому він так спокійно до цього ставиться. Вона сумнівалася, що він не має жодних амбіцій щодо її багатства.
— Але ж ти бачиш, що всі почали поводитися зовсім по-іншому. Мені не подобається, як змінилися люди, і як змінюється їхнє ставлення до мене, — вона подивилася на Мирона і додала: — Я не хочу бути тією, хто буде приймати всі ці «пропозиції» від тих, хто просто хоче мої гроші.
— Я тебе розумію, Христина. Але я не змінився. І ти не змінишся. Ми з тобою разом, і це для мене важливіше за все багатство світу.
Але Христина була не зовсім певна. Вона почала отримувати дзвінки від людей, яких ніколи раніше не бачила. Колишні знайомі просили зустрічі, говорили про «нові можливості» і навіть радили їй інвестувати у різні проекти.
Як же не потрапити в пастку «мисливців за спадком»?
— Я не знаю, кому вірити, — зізналася Христина Мирону, коли вони сиділи на лавці в сільському парку. — Усі, хто мене оточують, хочуть щось від мене. Я боюся, що всі ці люди мають лише інтереси.
Мирон усміхнувся і підняв її підборіддя.
— Але я тебе не покину, Христина. І гроші не змінять того, що ми вже маємо.
Мирон був її надією, але Христина почала сумніватися, чи може вона залишити своє життя так, як є, чи варто віддати частину грошей на благодійність і почати нове життя, розібравшись із цими «мисливцями за спадком». Їй було важко.
Одного разу на порозі її дому з’явився чоловік. Він був місцевим бізнесменом, але з-під маски доброти проглядалася його зацікавленість у грошах.
— Христина, я можу вам допомогти з вашими активами. Ви ж не хочете, щоб ваші гроші пропали без користі? Я можу запропонувати вам вигідні інвестиції, — сказав він, не приховуючи своїх намірів.
— Я не маю потреби в тому, щоб на мені заробляли, — відповіла вона. — Мої гроші не для того, щоб їх використовували.
Чоловік лише знизав плечима.
— Як знаєте, пані. Але пам’ятайте, що без порад людей, які знаються на таких справах, ви можете швидко втратити все.
В той момент Христина зрозуміла, що їй не потрібні чужі поради, і вона не може дозволити, щоб її життя стало частиною чужої гри.
Час пройшов, і Христина знову зустрілася з Мироном. Вони обговорили своє майбутнє.
— Я вирішила, — сказала вона йому. — Я продам частину спадку, а решту віддам на благодійність. Не хочу, щоб гроші змінювали моє життя. Я хочу бути з тобою, Мироне.
Мирон, радіючи її рішенню, обійняв її.
— Ти — найкраще, що в мене є, Христина. І я щасливий, що ми разом.
Вони почали нове життя разом, без зайвого багатства, але з величезною любов’ю та щастям, що було важливішим за всі гроші на світі.
І що ви думаєте? Як ви вважаєте, чи можна залишатися справжнім, коли на твоєму шляху з’являються гроші? Чи важливі для вас матеріальні блага в стосунках? Чи згодні ви, що справжня любов не залежить від того, скільки грошей у вас є?
Галина Червона
