У селі, неподалік від мене, жила звичайна сім’я. Чоловік Григорій щиро любив свою дружину Людмилу та їхніх трьох діток, і намагався їх забезпечити усім необхідним. Жили вони досить непогано, діти були розумними та вихованими, а чоловік люблячим, але Люді постійно чогось бракувало…
Сусіди щиро не розуміли, що може не вистачати цій дівчина. Адже, у неї хороший, люблячий чоловік, справжній трудоголік, мало того, що на роботі багато працює, так ще й по дому жінці допомагає. Джерело
Але її не подобалося, що грошей вистачає тільки на життя. А через те, що вона не мала вищої освіти, оскільки заміж вискочила у 18 років, не могла влаштуватися на роботу. До дітей вона ставилася досить дивно, я б сказав, як старша сестра. До їх виховання та догляду за ними, вона швидше ставилася як до обов’язку, який її уже набрид.
Згодом з цієї нудьги, вона вирішила, що можна спробувати познайомитися з кимось кращим за чоловіка, тому зареєструвалася на сайті знайомств. Спочатку, це її ніяк не допомагало, аж поки її не написав німець Джордж, йому було 45 років. Він був багатий, мав свою віллу, престижну роботу та обіцяв її забезпечити всім, чим тільки вона забажає.
Йшли місяць із пpистpaсних розмов через телефон та відеозв’язку і подарунків, які він надсилав, і тут вони вирішили перейти на новий етап. Тому Джордж приїхав в Україну забрати свою кохану до себе.
Жінка недовго роздумуючи погодилася. Чоловікові вона відразу все розповіла, а дітям пояснила, що скоро повернеться та забере їх (сама ж не знала наскільки це скоро буде, адже Джордж не знав, що у неї є діти).
Якщо чоловік погодився розлучитися, то діти були категорично не згідні, щоб їх мама їхала кудись. Найменша донька Маргарита, якій виповнилося 5 років більше усіх плакала та просила маму залишитися з ними. Старші ж хлопці Євген та Роман стояли непорушно та на їх очах були сльози.
Через місяць розлучення було офіційно оформлено і в той же день Людмила поспішила їхати зі своїм коханим до нього на Батьківщину. Тим часом, у домі діти (уже й хлопці) плакали та благали її залишитися, але вона була незворушна.
Йшли місяці, батько тепер старався ще більше, старші хлопці бачачи це намагалися допомогти йому по господарству, згодом, до них приєдналася і мала Маргаритка.
Хлопці намагалися не згадувати про маму, а от донечка час від часу запитувала у тата, коли повернеться мама. Згодом ці питання ставали все рідшими…
Минуло вже 2 роки, як неочікувано у хату ввійшла Людмила. Вона погарнішала. Розкішні прикраси, дорогий одяг та красивий макіяж робили своє.
– Діти, ходіть до мене, я так за вами скучила, хочу вас обійняти – сказала вона, але діти незворушно продовжували вечеряти – Ну, чому ж ви, невже образилися? Припиніть.
Всі продовжували удавати, що нічого не сталось.
– Романе, Євгене, ви ж теж сумували за мною, ну ж бо, обійміть свою маму! – сказала вона розпачливо – Я приїхала забрати вас до себе у Німеччину.
Хлопці поглянули на неї та навіть не посміхнулися.
– Маргаритко, ти ж так не хотіла відпускати, пробач мамі і їдьмо зі мною, там добре буде. Ось побачите! Там так гарно, що ви навіть повертатися не захочете.
– Ні, я буду з татом. – відповіла Маргарита не посміхнувшись.
– Діти, пробачте мені і їдьмо, я забезпечу вам хороше життя.
– Забирайся, ти нам більше не потрібна! – відповів старший син.
Вона у сльозах поглянула на них та вийшла з дому. Діти з батьком продовжували далі вечеряти, ніби й нічого не сталося, тільки Маргаритка непомітно витерла сльозу та посміхнулася татові дякуючи за смачну вечерю.
На вашу думку, чи вчинили діти правильно не пробачивши матір?
