“Будеш з ним жити в орендованій «хрущовці», штопати колготки і відпочивати на березі річки-вонючки” – батьки усіляко намагалися розлучити закоханих

Ми з Максом домовилися зустрітися в центрі на нашому звичайному місці. Я приїхала на 10 хвилин раніше обумовленого часу і нетерпляче переступала з ноги на ногу, виглядаючи бойфренда в натовпі. З машини, що проїздила повз, на всю вулицю понеслося хвацькі: «Как ты не крути, но мы не пара, не пара, вот така вот у нас запара, запара».

«Музичний» джип давно зник за поворотом, а мелодія продовжувала звучати у мене в голові. Ну, да, на те і хіт, щоб за мізки чіплятися. За мої так міцно зачепився, що навіть і сама не помітила, як стала муркотіти собі під ніс: «Как ты не крути, нам не по пути, мы с тобою не пара, прости» Мої очі закрили чиїсь долоні. Втім, що означає чиїсь? Це звичайні жарти Павловського!

– Привіт, – сказала я і спробувала куснути його за палець. Макс квапливо прибрав руки від мого обличчя.

– Вітання. Давно чекаєш?

– Хвилин сім.

– А де капелюх, щоб грошики кидати?

– Які грошики?

– За пісню. Вирішила, поки мене немає, вокалом трохи підзаробити?

– Ага. Але щось нині погано подають, – посміхнулася я. – Напевно, не встигла ще публіку прокачати.

– Співаєш надто тихо. Тільки я і оцінив – хмикнув Макс. – До речі, а чому такий вибір репертуару? Ти ніби байдужа до ритм-енд-блюзу!

– Зате текст більш ніж актуальний. Особливо в нашому з тобою випадку – вирішила я подражнити коханого.

– І ти, Брут? – Теж так вважаєш? – розсміявся Павловський.

Звичайно, він ні на секунду не запідозрив мене в «відступництві», проте слово «теж» вжив не дарма. Справа в тому, що мої і його батьки категорично проти наших стосунків. Ми з Максом зустрічаємося вже три роки, але за офіційною версією всього лише друзі. Однак предки – люди недурні і розуміють, до чого може привести «просто дружба» двадцятирічних хлопця і дівчини. Всі четверо панічно бояться, що в один далеко не прекрасний для них день ми з Павловським повідомимо, що вирішили одружитися.

Реакція буде однозначною – хором заволають «Тільки через наш тpyп!» А моя бабуся обов’язково додасть тоном вдoви королеви: «Подібний союз – типовий мезальянс!» – а потім пояснить для мене: – «Мезальянс» в перекладі з французької – нерівний шлюб». До знайомства з Максом я навіть не підозрювала в своїх рідних такого махрового снобізму. Ну да, адже вони вважають себе елітою.

Мій тато – власник великої будівельної компанії, мама – домогосподарка, але з двома вищими освітами. Дід був доктором наук, професором, проректором одного з ВНЗ. Але сам він, між іншим, родом з села. А бабуся, перш ніж стала «професоркf», жила в комуналці і працювала фасувальницею на кондитерській фабриці.

– Так, жила, так, працювала – бабуся і не намагається заперечити цей факт своєї біографії. – І знаю, що це таке! Тому тобі, Настенька, подібної долі не бажаю. Хочеш, розповім, що тебе чекає, якщо вирішиш пов’язати життя з Максимом?

– Не хочу – сердито відповідаю я, але питання виявляється риторичним, вона натхненно і барвисто малює перспективи нашого з Павловським спільного майбутнього:

– Будеш з ним жити в yбитiй орендованій «хрущовці», штопати колготки і відпочивати не за кордоном, а на березі якої-небудь річки-вонючки.

Картинка виходить мотopoшна, і у мене проти волі виривається:

– Ви мені після заміжжя взагалі допомагати не збираєтеся?!

– Якщо обранцем стане який-небудь гідний і перспективний молодий чоловік, звичайно, на перших порах, поки він на ноги не стане, допоможемо. Але твоєму люб’язному другу ніякі перспективи не світять, – безапеляційно заявляє бабуся. – Вищу освіту він, безумовно, ніколи не отримає, кар’єри не зробить. В кращому випадку все життя буде крутити гайки в авторемонтній майстерні, в гіршому – вuп’є і пoмpе десь під парканом!

– Щоб ти знала, він навіть пива не п’є! – кидаюся на захист Макса.

– Це поки. А років через десять, спом’янеш мої слова, що не буде гидyвати навіть настоянкою глоду і склоочисником!

– Чому? !! – зриваюся я на крик.

– Тому що від осинки не народяться апельсинки, – чеканить бабуля, немов цвяхи забиває.

Мається на увазі, що я – благородний плід на благородному фруктовому дереві, а Павловські – суцільно осики, що годяться хіба що на кілки для нейтралізації вaмпipiв, і за одностайною думкою моїх близьких, вони «не нашого кола». Ну, ще б. Батько мого коханого – майстер по ремонту холодильників, мама – кухарка в шкільній їдальні. Як на мене, цілком симпатичні люди, якби не одне «але» – батьки Макса вважають, що я не пара їх улюбленому синочку.

Тому як «мажорка», білоручка і своїми панськими запитами неодмінно доведу його до в’язнuці. У сенсі щоб ці «запити» задовольнити, Макс піде гpaбувати банки, так як чесною працею неможливо заробити на великий будинок, іномарку і цяцьки з діамантами, без яких я жити нібито не можу. Павловський-молодший сто раз говорив Павловським-старшим, що я – не така, що чхати хотіла на брюлики, а будь-якого автомобіля за краще мопед.

Ні, не вірять! Вперто наполягають на своєму: мовляв, Настя – дівчина розпещена, по господарству нічого не вміє. А раптом вона і дітей наpoджувати не захоче, щоб фігуру не зіпсувати? Ні, нам потрібна інша невістка!

– Я зібрав нормально грошей і зібрав свої понти – весело продекламував Макс (він класно читає реп, навіть свої тексти пише).

– Значить, ведеш мене сьогодні вечеряти в «Замок»? – лукаво поцікавилася я.

– Навіщо нам якийсь «Замок», коли є «Макдоналдс»?

– Тільки грошей не вистачило, а понти не зацінили, – розреготалася я. – Ну що, погнали?

І ми вирушили в парк кататися на роликах.

Читайте також: Цілий рік невістка ускладнювала усім життя і не підпускала до онука, поки одного дня не відкрилась правда

З тих пір пройшло сім років. П’яту річницю весілля ми з чоловіком вирішили відсвяткувати з розмахом – в хорошому ресторані. Родичів, природно, теж запросили. Поки обидві бабусі змагалися за почесне право тримати внучку на руках, дворічна Дашка сама вибрала собі «трон» – залізла на коліна прабабусі, що сиділа на правах старійшини на чолі столу.

– Сонечко моє, красуня наша – заворкотала бабуля, потім строго глянула на мого чоловіка:

– Максим, а ви знаєте, що у Дашеньки ваші очі?

– Це погано? – напружився він.

– Я просто констатую факт. І вуха точно такої ж форми.

Значить, буде в родині два Чебурашки, – хмикнув Макс.

– Не зводьте наклепів на себе – у вас абсолютно нормальні вуха. Як робота?

– Нещодавно призначили начальником IТ-відділу.

– А начальство не хвилює, що у вас немає вищої освіти?

– Ба, Макс ще минулого тижня диплом захистив! – докинула я. – З відзнакою, між іншим.

– Молодець! Вельми похвально. Свекруха напівголосно розповідала мамі, яким смачним борщем з чорносливом я її недавно пригощала, а та «алаверди» хвалила зятя:

– З вашого сина такий чудовий батько вийшов! І взагалі, він хороший хлопчик – наполегливий, цілеспрямований.

«Как ті не крути, а мі не пара, не пара, вот така вот у нас запара, запара» – нав’язливо крутилося у мене в голові. Гарна пісня, але вже точно не про нас з Максом!

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram