Букет освяченої верби є сильним оберегом та має неймовірну силу, ось що потрібно з ним зробити кожному

Букет освяченої верби є сильним оберегом та має неймовірну силу, ось що потрібно з ним зробити кожному

В центральній Україні завжди святили вербу, яка вже розцвіла, з листочками. Це була зелена, жива верба, яка вже розпустилася.

На західній Україні вирубували гілочки спеціально завчасно, щоб вона не встигла зацвісти. Мали залишитися котики.

Після того, як вербу освятили, вона стала ваша, діставати з неї гілочки не варто, несіть додому та кладіть за образи.

Освячена верба слугувала як оберегом для усього дому, так й індивідуальним, для кожного члена сім’ї.

Після освячення треба було з’їдати по кілька котиків, щоб бути здоровими.

Клали кілька котиків і у паску.

Ще вважалося, що якщо ти принесеш свячену вербу з церкви, посадиш з неї гілочку і вона прийметься на городі, то це велика милість і ласка Божа.

Це був також знак, що якщо в сім’ї є неодружені хлопці чи незаміжні дівчата, то скоро вони знайдуть пару і створять сім’ю.

Котики та шматочки гілочок верби ховали в одязі – щоб ніхто не наврочив.

Особливо треба було це робити дівчатам, які хотіли вийти заміж, вагітним на ранніх термінах та хворим.

Жінки, у яких не виходило мати дітей, завжди носили такий оберіг, навіть зашивали його в одяг.

Свячену вербу кидали в полум’я, яке охоплює, щоб послабити силу стихії.

Стару свячену вербу не викидали ні в якому разі, її спалювали – але перед тим розпалювали нею піч, щоб пекти паску.

Найпоширенішою до наших днів лишилася традиція бити вербою – аби людина була здоровішою.

“Будь здоровий як вода, багатий, як земля, а красний як тая паска, бо в ній Божа ласка” – так колись примовляли, коли били вербою на свято.

Бити освяченими галузками слід було обов’язково з примовками. Їх було багато.

Найпоширеніша: “Не я б’ю, верба б’є, за тиждень Великдень. Уже недалечко червоне яєчко”.

Люди вірили, якщо ти в ту хвилину і в той час щось побажаєш, воно має обовязково здійснитися.

Після того, як вербові гілочки освятяться, за традицією треба торкнутися ними одне одного промовляючи: Не я б’ю, верба б’є. Від нині за тиждень – Великдень. Така давня традиція нагадує, що Воскресіння Христове наближається.