— Ми з батьком усе життя збирали, — голос Олени Петрівни тремтів. — Спочатку думали витратити на весілля — зробити справжнє свято. Потім вирішили краще — на житло. Молодій сім’ї потрібне власне гніздечко, а не оце.
Запах кориці й ванілі наповнював маленьку кухню орендованої квартири. За вікном миготіли поодинокі перехожі — звичайний буденний ранок. У спальному районі рідко траплялося щось цікаве. Типова дев’ятиповерхівка навпроти
Марина дивилася на цю елегантну жінку й раптом зрозуміла: сукня, хоч і дорога на вигляд, — ще з минулого століття, просто добре збережена. Ідеальна зачіска — не від салону, а від багаторічної звички виглядати гідно за будь-яких обставин. А купівля продуктів — спроба бути корисною, знайти собі виправдання в цьому домі.
Марина вимкнула двигун і ще хвилину посиділа в машині. Дача позаду, попереду — рідна квартира і довгоочікувана тиша. Максим на роботі до восьмої, діти — у бабусі до
– Уляно, вечеря де?- Сьогодні ж вихідний. – У кого це вихідний?- здивовано спитав Сергій. – У мене- відповіла жінка.- Уляно ти що, жінка без плану як річка без течії. – Ну тоді, як хочеш то греби сам- сказала Уляна і пішла дивитися фільм
У маленькому містечку на околиці Києва жила пара, Сергій та Уляна. Вони були одружені вже п’ять років, і їхнє життя текло, як тиха річка – передбачуване, але з
— Ти вже обіцяв. І не раз, — зітхнула жінка. — Послухай, я не хочу руйнувати твій шлюб. Але я — твоя сім’я. І мені важко відчувати себе тою, кого не треба приховувати.
Анна закрила дверцята автомобіля й потягнулася до сумочки. Пальці намацали телефон, ключі, помаду. А де ж посвідчення водія? Вона зітхнула, глянувши на під’їзд. До зустрічі з клієнтом залишалося
– Як ти могла залишити мою доньку голодною? – ледь вступивши через поріг репетувала сестра чоловіка. – Голодною, здивувалась Христина, а половину торта, хто по твоєму з’їв?
Христина саме закінчила мити посуд після вечері, коли двері її квартири в київській багатоповерхівці різко відчинилися. На порозі стояла Наталка, сестра її чоловіка Олега, з палаючими від гніву
– Катю ти їдь, Тетяну вже й так не повернути а Максимчика потрібно рятувати. Прийми спадок, через півроку зможеш продати хату, і отримати гроші, щоб мати на що ростити племінника. А поки треба подумати де гроші дістати і в кого позичити?
Катерина сиділа за кухонним столом у тісній двокімнатній квартирі своєї тещі, Марії Іванівни, у передмісті Києва. На столі стояла чашка з холодним чаєм, а поруч лежали папери –
— Не вигадуй, — буркнув Микола, прямувавши до виходу. — Не збираюся витрачати довгоочікувану відпустку на всякі дрібниці. Якщо тобі так потрібен ремонт — займися ним сама. Я ж обіцяв відвезти маму на дачу. Він гучно закрив двері й пішов, навіть не обернувшись. Але коли повернувся через два тижні, був здивований тим, що побачив.
Микола повільно потягнувся. Дружини поруч не було, тому він прислухався. З кухні долинало приємне шипіння сковорідки, і чоловік усміхнувся. Закрив очі, насолоджуючись відчуттям недільного ранку. «От зараз Діана
— Галино, перепроси перед мамою! — сказав чоловік і гучно поклав ложку на стіл. — Вона приїхала, а ти навіть не спромоглася покласти їй ложку. Галя хотіла підвестися, але свекруха відсунула тарілку й, глянувши на сина, вимовила одну-єдину фразу, від якої улюбленець матері миттєво змінився на обличчі.
Галині ніколи не подобалося, коли чоловік втручався в її роботу. — Євгене, я зайнята, що сталося? Це щось термінове? — спробувала спокійно запитати вона. Реакція чоловіка була різкою.
До Лідії Степанівни у день її 60-річного ювілею, зайшла як казала сама на хвилинку сусідку Ольга зі своїми трьома дітьми, а за секунду спустошили накритий святковий стіл майже повністю. “Лідіє, де святковий стіл?” – спитала Галина. Що ж зробили гості коли прийшли та побачили майже порожній стіл?
Лідія Степанівна прокинулася рано вранці, відчуваючи легке хвилювання. Сьогодні їй виповнювалося 60 років – солідний ювілей, який вона планувала відзначити з розмахом. Квартира на п’ятому поверсі старого будинку
Анна закотила очі. “Італійські меблі? Василь Петровичу, ви жартуєте? – Ви або робите нормальний ремонт у квартирі та купляєте нові меблі або з’їжджаєте звідси – обурено та роздратовано сказав батько Сергія
Сергій стояв у дверях вітальні, відчуваючи, як напруга в повітрі стає густою, наче туман над Дніпром у осінній ранок. Його батько, Василь Петрович, сидів за кухонним столом, стискаючи

You cannot copy content of this page