Життя
Марія Іванівна була гордістю свого маленького містечка. Не завдяки статкам чи високій посаді, а завдяки своїм чотирьом донькам. Чотири чарівні дівчини, кожна з яких знайшла своє щастя: Надія,
Світлана стояла біля вікна своєї нової трикімнатної квартири на Печерську й дивилася, як за Дніпром заходить сонце. У квартирі пахло свіжим ремонтом, дорогим парфумом і кавою, яку щойно
Інга їхала в автобусі додому. Краплі нудного осіннього дощу розпливалися по запиленому склу, спотворюючи світ за вікном. Автобус рвонув і зупинився на світлофорі. Інга дивилася, як по пішохідному
Забудь, що в тебе була дочка, – сказала, ніби відрубала, моя донька Катря. Все до того йшло семимильними кроками. Мені було шкоду й доньку, й колишнього чоловіка. …Нас
— Лише кілька днів поживу у вас, нікому не заважатиму, — втомлено повідомила з порогу Світлана Костянтинівна. А потім винесла половину квартири нових речей й роздала їх родичам.
— У Влада знайшли якесь захворювання. Йому різко стало погано. Потрібні дорогі ліки. Лєна в паніці, не знає, що робити. Напевно, чекає, що я допоможу. А чим я
Надія стояла біля груби й мішала куліш, коли почула, як на подвір’я заїхала машина. Серпень був спекотний, духмяний, пахло м’ятою й помідорами, що сушилися на сонці під вікном.
Соня приїхала на приватний виклик, щоб зробити жінці зачіску. Вона підійшла до комода, щоб взяти гроші за роботу і застигла. Поруч із грошима стояла велика фотографія в рамці.
Алісу роками виховували. Давили, смикали за будь-яку дрібницю. І весь час — вимагали, вимагали, вимагали. Батько вимагав покори, мати — «слухняності» й правильності в кожному русі. Неправильний погляд,
Ліля тримала Максима за руку так міцно, ніби боялася, що вітер з вулиці Франка забере його, як останнє, що в неї залишилося. Холод пробирав до кісток, хоч на