Життя
— Мій дім — це ідеальна декорація, де навіть пил боїться лягати без дозволу. Кожна серветка знає своє місце, кожен багет на вікні вимитий до блиску. Але іноді
— Я мушу сказати правду. Поки суп гарячий, віднесу тарілочку Василю Георгійовичу, — промовила Наташа, наливаючи суп у контейнер. Вона спеціально купила багато одноразових, щоб було в чому
Це була вже третя чашка чаю, яка холола на розхитаному кухонному столі, поки повітря в кімнаті ставало густішим від невисловлених образ. Світлана Павлівна стискала пальцями край скатертини так
Катерина та Андрій прожили разом десять років — десятиліття, яке здавалося їй зразком гармонії та чесності. Сонце Барселони м’яко лягало на терасу невеликого ресторану. Андрій тримав Катерину за
Сонце над невеликим містечком на півдні Європи піднімалося ліниво, ніби даючи закоханим останній шанс передумати. Але для Марка та Еліни відступати було пізно. Попереду на них чекав вівтар
— Щовівторка о сьомій я маю надягати свою “сімейну” посмішку, наче тісний корсет. Я бачу, як під важкою дубовою стільницею тремтять їхні коліна, поки над столом вони виголошують
— Я – ідеальний механізм. Я ніколи не запізнююся, ніколи не сперечаюся і завжди знаю, як догодити кожному. Всі кажуть, що я “золота людина”, але ніхто не знає,
— Весь світ — сцена, і я на ній — примадонна без театру. Мій син думає, що він піклується про стару матір, а насправді він просто виконує роль
— Мама відійшла у вічність, залишивши мені величезну квартиру і стару скриньку. Я сподівалася знайти там прикраси чи листи про кохання. Але замість золота я знайшла детальний реєстр
— Вітю, подивися, хто до нас завітав, — Зінаїда стояла біля вікна, відсунувши фіранку. У голосі, зазвичай м’якому, з’явилася дивна нота — то чи втома, то чи передчуття.