Життя
Олю, де твій син? — раптом запитав у дружини Микола. — Який? — запитала жінка. — Той самий, якого ти чотири роки тому віддала до дитячого будинку! І
— Та облиш. Я тоді погано з тобою вчинила — ось і отримала. Не думала, що бумеранг повернеться так швидко. Сама винна. Чому мовчиш? Бачу ж — тебе
Ресторан «Срібна Ложка» стояв на тихій вуличці біля Андріївського узвозу. Зовні — скромна вивіска, всередині — кришталь, білі скатертини, офіціанти в чорних жилетах і ціни, від яких у
— Я у своєї дитини її зарплатню забирати не буду. Поки ти вчишся, між іншим, тебе батьки зобов’язані утримувати, а не з тебе щось брати. — Ви розпестили
— Ти, Сашко, не ображайся на Галину. Їй нелегко. Ірка — вже дівка, Петро росте не по днях, а по годинах, штани не встигаємо купувати. А зарплата в
Село Великі Кривчаки, середина жовтня. В нотаріальній конторі пані Людмили пахло свіжим хлібом, кавою з термоса і легким димком від старої грубки. За довгим столом сиділо семеро: троє
– Дівчино! Дівчино! – роздався писклявий голос біля вітрини з діамантами. Я послала покупниці привітну усмішку: все бачу, зараз розрахується й підійду. Але добротна пані в хутрі не
Христина сиділа на лавці в парку Шевченка, тримаючи в руках каву з собою і дивлячись, як її донька Софійка ганяє голубів. Було тепле вересневе надвечір’я, сонце вже хилилось
– Не час зараз про дітей думати. Ми це вже сто разів обговорювали, – обурювався Сергій, – скільки можна? У мене бізнес ледве на плаву тримається, того й
— Навіщо ти все це придумала? Тобі не соромно? Зайнятися більше нічим? Неля при надії! Ми скоро станемо батьками, а ти таке несеш про порядну жінку! — роздратовано