Життя
— Дім, мені потрібно з тобою розлучитися. Все це мені остогидло! — з цими словами Світлана кинула свою сумочку на диван. Діма навіть не зреагував на випади дружини.
— Це моя не рідна мама, — розповідав він. — Рідна мама, коли дізналася, що я все життя буду інвалідом, — залишила мене в будинку дитини й зникла.
Вечірнє небо над прикарпатським селом було чисте, усіяне зірками, що мерехтіли, мов розсипані діаманти. У кожній хаті горіли вогники, на столах чекали дванадцять пісних страв, а повітря було
Шановна невісточко, ну що ти на себе наліпила… губи зачервоні, парфуми ніби на дискотеку зібралася. Нагадую тобі, ти заміжня і йдеш до церкви… Олександра Семенівна, свекруха, кремезна, вольова
У селі Крутоярівка стоїть біла хата під черепицею, з трьома вікнами на вулицю і величезним садом позаду. Сад той пам’ятає ще діда Якова, який садив яблуні «білий налив»
Влад стояв біля вікна, тримаючи в руках зім’ятий аркуш із адресою. Почерк Світлани. Ті самі знайомі завитки, які він колись любив розглядати на листівках. Три тижні тому вона
– У неї ж не було дітей! Тільки не розповідайте мені, що вона сама так вирішила, бац – і весь спадок вам! – Ольга примружилася. – Ви просто
— Діти мої, — сказала новоспечена невістка. — Петьку в п’ятнадцять народила, Ваську в шістнадцять, а Льоньці всього три роки. Раз так вийшло, що я тут прописана, діти
— Дідусю, дивись! — Ліля ледь не притиснула носа до шибки. — Собачка! За хвірткою метушиdся дворовий собака. Чорний, брудний, з ребрами, що стирчали крізь шерсть. — Знову
Олег одружився з Надією наперекір власній коханій. Хотів довести їй, що анітрохи не страждає від того, що вона його покинула. Він зустрічався з Марією майже два роки. Любив