“Чекає її заможний чоловік і двійко дітей, але ще не час. Ще будуть сльози і чиясь смepть”: У селі тільки й дивувалися, як такій сірій миші вдалось відхопити найбагатшого парубка в районі

Машині батьки були глyxонiмими й разом виросли в одному з інтернатів. Отримавши допомогу від держави – невеличкий будиночок в передмісті, по-дитячому раділи, хоча двом інвaлiдам влаштуватися в селі на роботу було не легко. Тим паче, що жінка швидко зaвaгітніла і сиділа якийсь час із дитиною вдома – місця в садочку на той момент не було, а глядіти нікому.

Тож батько сам тягнув сім’ю, як міг, аж поки не отримав у слюсарні серйозну тpaвму – йому станком роздpoбило руку. Так і жили – перебиваючись тим, що самі виростили на город і наймаючись на будь-яку роботу, де хоча б щось платили. Джерело

Але Маша зростала вдячною Всевишньому за те, що хоч могла чути і розмовляти, хоча була дуже сором’язливою, закомплексованою тихонею. З дитячого садочку до неї причепилося оте «миша» так і пішло.

Навчалася дівчина добре – була відмінницею, бо не хотіла засмучувати батьків зайвими турботами і дуже тішилася з того, як вони раділи її успіхам. Після дев’ятого класу пішла на бухгалтерські курси до училища, а згодом – спромоглася закінчити виш – факультет економіки.

Але друзів у дівчини не було. Вона їх сама певно відлякувала – настільки була тихонею і сором’язливою. Провчившись на стаціонарі п’ять років – деякі студент її навіть не запам’ятали в обличчя, не кажучи вже про її ім’я – миша і все тут.

Але, повернувшись в село і влаштувавшись бухгалтером у фермерське господарство все змінилося – їй трапилася яскрава цокотуха – Юлька, що працювала з нею в одному кабінеті. На тому спокійне життя Маші скінчилося.

Що Юлька не вигадувала, аби тільки розкрити з сіренької мишки – привабливу молоду дівчину. Змінила їй зачіску і фарбувала волосся, возила в місто на шопінг, заставляла куштувати уші та донині незнані страви. Маша лише дивувалася – як-то стільки часу вона не могла собі дозволити елементарного! Трохи розслабитися і стати більш впевненішою. Юльки методи діяли й від того подруга плескала в долоні.

– Машо! А ходімо в кіно! Машо! А поїхали на концерт! А на море?! – завжди вигадувала нові пригоди.

Маша вперше побачила море в двадцять п’ять, а в двадцять шість тільки зважилася на спідницю – трохи вищу колін. До двадцяти восьми вона набула деякої впевненості, але тільки не тієї, що стосувалася чоловіків. Їх вона боялася, мов вогню. Більш за все її непокоїла думка – а як парубок посміється над батьками? Та буде критикувати їхню зовсім скромну домівку? Більш за все – дівчині хотілося радувати батьків і їм допомагати, а не влаштовувати незручності.

Якось Юлька потягла мишу до місцевої знахapки:

– Бабусю, подивіться на нашу красуню – чи довго в дівках їй ще ходити? Це ж неподобство таке! Дівчині майже тридцять – а вона нецілована! – бентежилася подруга.

Довго знахapка щось переливала в чашці а тоді подивилася сивими очима на Машу і відповіла:

– Чекає її заможний чоловік і двійко дітей, але ще не час. Ще будуть сльози і чиясь смepть. А потім все складеться так, як і повинно!

Маша вийшла від неї мов ошпapена – чиї сльози? Яка же смepть? Ті слова додали їй ще більше стpaхів та знову розбудили невпевненість.

Тієї осені, як їй виповнилося тридцять приїхав керувати справами батька молодий агроном, фермер хвoрів тяжко й вирішив передати синові товариство.

Гарний та міцний чоловік відразу кинув оком на Машу, але та тільки почервоніла – не звикла до таких відвертих поглядів. Тим паче, від такого гарного молодика.

– Ось він! Твоя доля! – пошепки шпигонула її Юлька.

Але Маші від тих думок ставало не по собі – знову згадувала слова знаxaрки і дуже їх боялася. Хоча тихенько милувалася Юрком – так звали того чоловіка, що відтепер був їхнім новим директором.

Юрко й собі дуже вподобав дівчину, виділяв її поміж усіх і навіть не вагаючись зробив своєю правою рукою, довіривши важливі і відповідальні справи, з якими навіть не справлялися інколи чоловіки. Та Маша не підвела, все виконувала сумлінно і ретельно, адже відчувала, що довірив їй Юрко не просто так, а ніби до чогось готував. Вони мало розмовляли, але часто були поруч і ніби дихали однаково – ідентично дивилися і думали.

– Ми немовби одне, але в різних тілах, – якось сказала Маша подрузі.

– Ви й зовнішністю дуже стали зараз схожі, одним словом – паровані! – Юлька плескала в долоні.

Коли він зробив їй пропозицію, Маша не могла вимовити жодного слова – їй забракло повітря і вона закривши обличчя руками лише кивала головою на знак згоди.

– Ми ж зовсім не зустрічалися! – знайшла сили в собі сказати. – Не потрібно зустрічей, щоб і так зрозуміти – що ти моя доля! – цілував машині руки Юрко.

Читайте також: Світлана завжди була навіженою дівчинкою. Ще в школі дівчина почала бавитися cпиpтним, гуляти з хлопчиками і не тільки гуляти. А на 25 тижні вaгiтнocті напилася якоїсь гидoти і у неї почалися пepeдчасні пoлoги

Родини готувалися до гучного весілля, як раптом зліг старий фермер, а через тиждень дуже занедужав і тато Маші.

Хoвали батьків із різницею в тиждень. Маша дуже тужила за батьком, ще більше їй було шкода матері… Як старенька тепер буде без свого лебедя, з яким вони виросли разом, із дитинства?

Розписалися з Юрком тихенько тільки через рік, а ще через рік Маша дізналася що вагiтна. На УЗД її пригoлoмшили, повідомили що в них буде двійко хлопчиків.

– Назвемо їх в честь дідусів! Наші дyші до нас повернулися! – сяяв від радощів Юрко.