Чоловік говорив, що поживе з нею трохи, а потім повернеться. В якийсь момент, я втомилася від всього і припинила з ним спілкування, але чоловік знову приходив зі словами, що не може без мене, моєї підтримки.Так у нас тривало 5 років. То він зі мною то з нею

П′ять років тому мій чоловік, пішов до іншої жінки. Вони почали жити на нашій дачі. В неї була дитина, від іншого чоловіка.

Спочатку я намагалася з ним поговорити, щоб одумався, повернувся в сім′ю. У нас спільна дочка, якій 14 років, і якраз вона потребує батька. Потім припинила все спілкування. Раз любить, то нехай буде щасливий з нею.

На день народження доньки прийшов привітати, після 4 місяців життя окремо від нас, і знову ми почали з ним спілкування. Говорив, що не може відпустити мене зі свого серця, що я назавжди залишуся для його самою рідною і близькою людиною.

Він завжди був проти розлучення. Говорив, що поживе з нею трохи, а потім повернеться. В якийсь момент, я втомилася від всього цього і знову припинила з ним спілкування, гнала від себе. Але чоловік знову приходив зі словами, що не може без мене, моєї підтримки. Так у нас тривало 5 років. То спілкуємося, то ні. А коли приходив не могла не пошкодувати його. Розумію, що треба було не приймати, але не могла.

Напевно в якийсь час це наблидло і для іншої, що він то зі мною то йде до неї. Вона зібрала речі, і пішла від нього, припинивши все спілкування. Телефон змінила і заблокувала всюди, де можна.

Тоді чоловік прийшов до мене, і попросив розлучення. Як я розумію, він хотів її цим повернути. Не вийшло. Потім передумав розлучатися. І це повторювалося 5 разів. У підсумку віддала чоловікові свідоцтво про шлюб зі словами, що якщо йому треба нехай йде і подає на розлучення сам, без мене. І в черговий раз спілкування припинилося.

Через два тижні дочка покликала його на каток. Після ковзанки вони заїхали до нього на дачу чаю попити. І чоловік, попросив нашу дочку, щоб вона поговорила з тієї жінкою про те, щоб вона простила його і повернулася до нього.

Після всього цього я зателефонувала йому і дуже сильно лаялася. Сказала, щоб забув про нас. А він знову зі сльозами почав проситися назад. Відмовила. На наступний день приїхав до дочки додому з цукерками і  ведмедиком просити вибачення, потім до мене на роботу з квітами. І я знову його пробачила, дала ще один шанс. Знову наступила на ті ж граблі.

Як же я лаю себе за це, за свою жалість і м’ягкість. Два тижні спілкувалися, але якось з прохолодою. На Новий рік приїхав зустрічати до нас. Але свято не вдалося. Сидів сумний. Я не витримала і випровадила його. В кінці січня у нас розлучення. Він, все-таки подав документи. Вчора розмовляла з ним, чи розуміє, що це все, що мене в його житті вже більше ніколи не буде. Відповів, що йде на це свідомо, що псує мені життя, що не зміниться він.

Я це все розумію, але сльози ллються і серце болить. Ось така заплутана історія довжиною в 6 років. Все розумію. Що треба відпустити і його і цю ситуацію.

Але я не знаю, як мені з усього цього себе витягнути. Допоможіть мені будь-ласка.

Фото pixabay.com